Президент США Дональд Трамп, як й обіцяв під час передвиборчої кампанії, розгорнув масштабну боротьбу з нелегальною міграцією. В США на сьогодні нараховують приблизно 11 мільйонів нелегалів, повідомляє forumdaily з посиланням на The Washington Post. За грати може потрапити кожен: якщо раніше заарештовували лише тих нелегалів, які здійснили злочин, то тепер – усіх, хто перебуває у Штатах без документів. Й навіть тих, хто подав документи на політичний притулок, проте ще не має легального статусу в країні.
В межах масштабної боротьби з нелегальною імміграцією в США відловлюють перш за все тих, хто перебуваючи в країні без документів, здійснив злочин. На другому місці серед особливо розшукуваних – порушники візового режиму.
Киянин Роман Лисенко – один з таких. Три роки тому йому довелося відсидіти в імміграційній в’язниці, слухання з його справи триває досі. 2013 року він отримав візу J1 за популярною студентською програмою Work and Travel, яка допомагає молоді вивчити англійську мову за океаном та трохи підзаробити. Роман все життя мріяв побачити сонячне Маямі. Прилетівши до Флориди, він влаштувався працювати на пляжі. Проте казка тривала не довго. За 3 місяці віза в Романа закінчилась. Та він вирішив не покидати Америки.
“Жити там (в Україні, – ред.) було тяжко. Тут я приїхав до Америки й почав заробляти по 500 доларів на тиждень. За такі гроші в Україні місяць довелося б працювати. Тут же все чудово… Краса. Враження були неймовірні, тож я вирішив залишитися, тому що думав, що потім сюди вже не потраплю. Скажімо, це був мій єдиний шанс,” – каже Роман.
Роман Лисенко усвідомлював, що порушує законодавство США. Але боявся, що туристичну візу в країну йому більше не дадуть, а думки про американську мрію не давали йому повернутися назад.
“Мама постійно через скайп кличе додому. А тато, коли востаннє обіймав у аеропорту, сказав, що в нього таке відчуття, ніби він бачить мене востаннє. За півроку в нього діагностували рак й він помер…”, – веде далі Роман.
Попрощатися із батьком хлопець не зміг. Якби він поїхав з Америки, то, швидше за все, більше ніколи не зміг би повернутися сюди. В липні 2014 року молодика заарештували. На той час він разом з друзями винаймав квартиру в Маямі. Імміграційні офіцери навідалися до нього додому рано вранці.
“Я відкрив їм двері. Був сонний і дозволив увійти в дім, а міг би цього й не робити. Треба було їх не пускати. Зайшли п’ятеро офіцерів у бронежилетах та зі зброєю. Я покликав хлопця, на якого було оформлено квартиру”, – згадує Роман.
Як виявилось пізніше, офіцери шукали юнака, на якого було оформлено договір оренди житла. Роман спитав одного з агентів, чому його розшукують.
“Він лише сказав, що ніколи не можна брехати владі США, коли ви просите притулку. Мовляв, це федеральний злочин. Більше нічого не сказав”, – каже Лисенко.
Деталі спецоперації Роман пам’ятає досі. За його словами один з іспаномовних офіцерів поводив себе агресивно й постійно вимагав мовчати.
Офіцери взялися за документи. Лисенко не став нічого заперечувати й розповів перевіряючим, що вже рік перебуває в США без документів.
“Я просто опинився не в той час і не в тому місці. Мені ще напередодні арешту друзі пропонували поїхати до них в гості на ніч, та я відмовився. Якби поїхав, міг би всього цього уникнути”, – з жалем говорить хлопець.
Після арешту Романа доправили до спеціального відділення. Там його особу перевірили за базою даних. Хлопець заявив, що працювати в США не має права, а живе на гроші, які йому надсилають рідні з України. Допит тривав недовго. В підсумку Романа відправили до імміграційної в’язниці Homestead Detention Сenter, розташованої неподалік від Маямі. Цей Центр розбито на декілька блоків, схожих на казарми. З першого ж дня український студент вирішив вести власний щоденник й записувати усе, що відбувається у в’язниці.
З щоденника Романа Лисенка:
“Мене обшукали. Далі нас відвели на прийом особстих речей, де кожному дали особисті комірки. Туди я поклав весь одяг. Потім нас відвели в душ, видали новий одяг й сказали, що треба помитися. Я повідомив офіцера, що помився до того й добре пахну. А він сказав, що поки ми тут, ми будемо робити те, що він скаже. Це був дуже холодний душ, як у кіно показують… Секунд за 10 я вистрибнув звідти кулею, почало трусити…”
* * *
“Два рази запитували в мене розмір взуття та футболки. Мого розміру в них не було. Або більше, або менше. Я ношу середній. Але дали XL. Видали 4 пари білих шкарпеток, дві сині сорочки, 4 великі сині футболки, 2 пари синіх штанів, простирадло й ковдру, набір для душу, гель для душу, лосьйон для тіла, зубну пасту. Все одноразове, окрім мила. Й видали кеди на липучках, без шнурівок, тому що ними можна когось задушити…”
* * *
Виявилось, що колір форми у в’язниці мав значення. Так, синій одяг видавали іммігрантам, які порушили візовий режим. Помаранчеві комбінезони видавали тим, хто здійснив дрібні злочини, а от людей, яких підозрюють в особливо тяжких злочинах, переодягали в одяг червоного кольору.
Роман розповідає, що у в’язниці всі мали пройти медичний огляд. Лікарі мали дізнатися про хронічні захворювання ув’язнених. За гратами кожному видають спеціальний браслет зі світлиною та особистою інформацією затриманого. Окрім імені та прізвища на браслеті ставлять індивідуальний номер, дату народження та дату арешту. На ньому також є штрих-код, за допомоги якого ув’язнений може щось придбати в місцевому магазині, розташованому на території виправного закладу.
“Якщо в тебе були гроші при затриманні, то вони кладуть твої збереження на рахунок, який прив’язаний до цього браслета. В кіоску можна було придбати шоколад або якісь засоби особистої гігієни. Але в мене, на жаль, грошей не було”, – каже Роман.
Кожен ув’язнений має право на дзвінок. Перші 2 хвилини надають безкоштовно, але потім за зв’язок доведеться заплатити. Роман не відразу згадав номер мобільного свого друга. Перша спроба зірвалась – знайомий чомусь не відповів, а на другу в Роми вже не було грошей. Довелося звернутися по допомогу до співкамерників.
“Треба було їх просити. Я зміг дотелефонуватися своїм лише на 10 день. Тому що незнайому людину тобі треба вмовити, треба іти до автомата. Він має говорити своїм голосом ще й набрати свій особистий код. Кожного разу діставати людей не дуже приємно”, – згадує Лисенко.
Романа поселили в камеру, де жило більше 40 осіб. Зранку, аби потрапити в душ, треба було вистояти величезну чергу.
“В кімнаті було все дуже неприємно. Коли я зайшов, то білих людей не побачив. Хтось хропів. Я подумав: “Боже, куди я потрапив?”, – згадує перші враження юнак.
Роман Лисенко розповідає, що кожен день у в’язниці проходив однаково. О 6 ранку підйом, потім сніданок, який можна було проспати. По тому – вільний час та прогулянка. Обід приблизно о 16 годині. Потім знову прогулянка, тоді – вечеря й знову свіже повітря.
“В їдальні в нас були металева таця, пластикові ложка та виделка. На виході з їдальні випускають лише по 5-6 осіб. Там стоять офіцери й тебе обшукують, аби ти нічого не міг пронести з собою. Їжа була одноманітною. Я вже тоді думав, що я з’їм на волі”, – ділиться спогадами колишній арештант.
В імміграційній в’язниці Homestead Detention Сenter можна займатися спортом або відвідувати бібліотеку. А ще для ув’язнених завжди є вакансії. Можна влаштуватися помічником на кухні або прибиральником. За повний робочий день мешканці в’язниці отримують 2 долари. Зароблені гроші зазвичай витрачають на телефонні розмови з адвокатом. Без їх допомоги важко вийти з місця утримування. Романові знайти юриста допомогли друзі. Приблизно за 2 тижні юнака викликали на судове засідання, яке відбувалося просто в стінах в’язниці.
“Моя адвокат, на жаль, запізнилася на слухання. Мені довелося розповісти свою історію самому. Суд погодився відпустити мене під заставу 1500 доларів. Юрист за свої послуги просила 500 доларів”, – розповідає Роман.
Наприкінці липня 2014 року його відпустили на волю. З адвокатом Лисенко підписав контракт, за умовами якого хлопець може протягом року частинами віддавати борг за юридичні послуги.
Після звільнення Роман вирішив поміняти своє життя й переїхати з Маямі до Лос-Анджелеса. В Каліфорнії він змінив номер мобільного телефону й поміняв електронну адресу. Адвокат знайшла Романа в соціальних мережах й повідомила, що він пропустив два судових засідання. Наступне слухання щодо депортації Лисенка було призначено на вересень. Але юнак досі не впевнений, чи хоче брати участь в процесі.
“Грошей у мене нема. Я морально налаштований їхати додому. Якщо мене депортують, то зроблять мені послугу. Страшно лише знову потрапити до в’язниці. Й скільки часу забере весь процес – незрозуміло. Зараз усі суди та в’язниці заповнені. Для себе я давно зрозумів – американська мрія здійснюється не у всіх”, – каже Роман.
Аби не опинитися на місці Романа Лисенка, адвокат Ілона Джамгарова радить заздалегідь подумати про зміну статусу.
“Основне завдання осіб з візою J1 – це своєчасна консультація з адвокатом. Бажано це зробити одразу по приїзді. Адже через відсутність інформації такі студенти можуть втратити статус ще до закінчення строку їх законного перебування. Й це, в свою чергу, може призвести до арешту або позбавлення можливості на зміну статусу в США”, – попереджає юрист.
Що загрожує нелегалу та чому важливо знати свої права
Кількість арештів нелегальних іммігрантів за перші місяці президентства Трампа зросла на 32,6%. За статистичними даними, в січні-березні 2017 року в США було заарештовано 21 362 нелегальних мігранта, які мали судимість. Це на 30% більше, аніж за аналогічний період минулого року. Збільшилась й кількість арештів законослухняних нелегалів.
Нелегальні іммігранти зараз перебувають під особливою увагою служб перевірки, розповідає адвокат Ілона Джамгарова. Нелегалів можуть затримати й тривалий час утримувати в депортаційному ізоляторі. Крім того, навіть якщо суд ухвалить рішення й нелегала залишать в країні, в подальшому йому буде важче отримати посвідку на проживання.
Існує ще одна проблема. Деякі іноземці не звертають уваги на терміни перебування в країні й виїжджають із США на декілька днів пізніше відведеного часу. В майбутньому це може призвести до великих проблем.
“Наприклад, у випадку, якщо строк нелегального перебування – більше 180 днів, до порушника може бути застосована санкція у вигляді заборони на в’їзд протягом 3 років, у випадку нелегального перебування більше року – ви не зможете приїхати до Америки найближчі 10 років”, – розповідає Ілона Джамгарова.
Нелегальні іммігранти завжди мають пам’ятати, що їм зможе допомогти лише професійний юрист. Тому Джамгарова радить перш за все телефонувати адвокату.
“Й це треба робити швидко. В залежності від ситуації адвокат проінформує затриманого про можливі шляхи захисту”, – радить Ілона Джамгарова.
Окрім того, нелегальним іммігрантам завжди треба знати свої права, але в ідеалі – взагалі не потрапляти до категорії нелегалів.
Читайте також: ВІДКРИВАЮ РОБОЧУ ВІЗУ НА 90 ДНІВ І ЇДУ НА ЗАРОБІТКИ
