Зять живе з нами, а його батьки час від часу приходять до нас в гості, і мені доводиться з ними сидіти за одним столом, та ще й про щось говорити, при цьому вдавати, що нічого не сталося. Сваха моя дуже неприємна жінка, якась така пихата і вічно усім незадоволена. Я підозрюю, що вони з Віктором не ладнають, бо ніколи і не бачила, щоб вони лагідно між собою говорили. Мої здогадки підтвердив і сам Віктор, який мені зізнався, що з дружиною вони давно чужі люди і що він хоче знову зі мною зійтися

Я і подумати не могла, що через 25 років я не просто знову зустріну Віктора, а що він стане моїм сватом! Скільки хлопців є на світі, а моя єдина донька Дарина вибрала собі сина Віктора.

Перечити я не стала, бо щастя доньки для мене важливіше, ніж власні амбіції. Тепер син Віктора – мій зять, а ми з ним свати – виходить.

Наші теперішні зустрічі не приносять мені радості, бо минуле нахлинуло такою хвилею, що я просто не знаю, що тепер робити.

Багато років тому я поїхала на весілля до подруги в сусіднє село і там закохалася в одного хлопця. Ми почали зустрічатися, мені тоді здавалося, що я найщасливіша людина в світі.

Я була впевнена, що от-от Віктор покличе мене заміж, батьки мої вже до весілля готувалися.

Зустрічалися ми по вихідних, бо жили в різних селах. Віктор приїжджав до мене в неділю з самого ранку. А одного разу він не приїхав, ні першим автобусом, ні другим… Тоді телефонів ще не було. Я весь день його прочекала, хвилювалася, може захворів.

Три тижні його не було, а потім таки приїхав, і то для того, щоб сповістити, що він одружується. Дівчина з багатої родини, тому він не може упустити такий шанс. До того ж, вона дитину чекає.

Що я мала тоді робити? Я змирилася, бо іншого виходу у мене просто не було. Але один Бог знає, скільки я тоді виплакала сліз.

З Віктором ми не бачилися багато років, я навіть чути про нього нічого не хотіла, знала лише, що у нього є син, і що вони з дружиною дуже заможні люди.

Оговтувалася я дуже довго. Вже й не сподівалася, що колись ще комусь повірю і заміж вийду. Але на роботі я зустріла Михайла. Він був настільки наполегливим, що я здалася і ми одружилися.

У шлюбі у нас народилася донечка. Для Даринки Михайло був готовий зірку з неба дістати.

Поки чоловік був живий, то ми з донькою ні в чому не потребували. Чоловік будинок великий збудував для нас, наш дім – повна чаша.

На жаль, рано пішов у засвіти мій Михайло, не дочекав того дня, коли побачить нашу донечку у білій сукні.

Коли Дарина розповідала, що вона зустрічається з Максимом, я і подумати не могла, що це син Віктора. А доля ж он як закрутила!

Я про все дізналася лише на сватанні. Але що вже тоді було робити?

Ми відгуляли весілля, але дітям ми нічого не сказали. Зять живе з нами, а його батьки час від часу приходять до нас в гості, і мені доводиться з ними сидіти за одним столом, та ще й про щось говорити, при цьому вдавати, що нічого не сталося.

Сваха моя дуже неприємна жінка, якась така пихата і вічно усім незадоволена. Я підозрюю, що вони з Віктором не ладнають, бо ніколи і не бачила, щоб вони лагідно між собою говорили.

Мої здогадки підтвердив і сам Віктор, який мені зізнався, що з дружиною вони давно чужі люди і живуть разом лише “про людське око”.

Він на Різдво приїхав сам, без дружини, сказав, що сваха до своїх батьків пішла, а він, наче, до сина, але насправді хотів поговорити зі мною.

Як лише діти встали з-за столу і залишили нас самих, Віктор мені в коханні зізнався, сказав, що як лише побачив мене на сватанні, то спати не може, все про мене думає.

Просить прийняти його, обіцяє, що з дружиною він розлучиться.

Ось така “Санта Барбара” у мене склалася.

Що тепер робити, я просто не уявляю.

Cпеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page