Якось я зятю своєму якось кажу, Іване, ну немає зараз таких пенсій, це абсолютно точно. Я он пенсію отримую 2 900 гривень щомісяця. А він мені: “Олено Дмитрівно, ну що ви мені говорите? Мама моя отримує 1 400 гривень в місяць. Вона сама мені сказала, що не буде ж вона говорити неправду своїй власній дитині. І з цих грошей ще й комуналку виплачує. Тобто платила б, якби ми їй не допомагали”.
Моєму зятю трохи за тридцять років, одружені вони з моєю донькою вже п’ять років, живуть окремо від батьків, платять кредит за однокімнатну квартиру. Дітей у них своїх поки немає, я через це, звісно, хвилююся трохи, і дочка Зоряна, якщо чесно, теж. Але, поки не розплатяться з боргами, народжувати не планують. Це ще років п’ять доведеться почекати. А вік вже немолодий.
Я недавно розмовляла з донькою про те, що відкладати народження дитини на останній момент не зовсім гарна ідея, адже життя таке, що не знаєш, як далі поведеться. Для першого малюка 36 чи 37 років – це вже досить таки багато, серйозний вік.
Кажу своїй доньці, можливо, не варто чекати, ризикнути, викрутимось якось, я допомагатиму трохи їм і грошима, як вийде, і з дитиною також. Десь ми з батьком допоможемо, може, з дитиною посидимо, може, ще й як. І не така вже маленька у твого чоловіка зарплата! Цілком можна на неї і сім’ю прогодувати, і кредит платити, якщо не шикувати.
А Зоряна мені каже, що вони зараз на дві зарплати не шикують, на одну і зовсім не витягнуть, не впораються. Зять ж мамі своєї допомагає ще. Вона пенсіонерка, живе одна, без допомоги його зовсім не впорається.
Але ж я з чоловіком теж пенсіонери, але ми удвох, і сваха вважає, звичайно, що нам простіше. Мій чоловік, правда, трохи підробляє ще, так що у самотньої свахи, безумовно, фінансова ситуація трохи гірша. Але, в той же час, у мене багато самотніх подруг-ровесниць, які давно вже не працюють і живуть на пенсію одну лишень і не турбують дітей, не беруть у них грошей, бо чудово знають, що молодим зараз важко також. І далеко не всім допомагають діти, на постійній основі – так і зовсім нікому.
Проте подруги мої живуть, купують собі смачненьке щось інколи – не по пів кілограма, звичайно, а по сто-двісті грам – та ще примудряються дітям-онукам щось в руки дати, стараються ще й дітям чимось допомогти.
А я переконана, що самотні пенсіонерки з столичною пропискою – такі, як сваха – живуть цілком непогано, і якщо допомога дітей і потрібна, то далеко не на постійній основі, а у деяких випадках, коли сил та грошей зовсім не вистачає, а не щомісяця, як мої діти їй дають.
Втім, і без такої разової допомоги обходиться більшість.
У минулі вихідні дочка з зятем приїжджали до мене на млинці! Ну, і я потихеньку завела зі зятем розмову про його допомогу матері. Ні, допомагати, звичайно, треба, я не сперечаюся, але і про себе теж забувати не можна! У них у самих невирішених проблем купа. І кредит потрібно виплачувати, і дитину народжувати. А ще хочеться і ремонт зробити, і машину купити.
Я ж все розумію, вони молоді, коли і жити, як не зараз. Загалом, чоловік Зоряни став говорити щось нерозумне зовсім, ось чесне слово. «Олено Дмитрівно, – каже, – у мами моєї пенсія 1400 гривень, з них велику частину вона платить за комуналку, плюс ще телефон. Ну як не допомагати?».
Я йому – звідки ти взяв цю інформацію про 1400 гривень? А він мені відповів, що мама так сказала йому.
Я спробувала пояснити зятю інформацію про те, що сваха таку пенсію отримувати ніяк не може. І за комунальні послуги у матері напевно оформлена субсидія, яка повністю покриває витрати на квартплату. Я з чоловіком самі пенсіонери, так що у всій цій кухні розбираюся цілком непогано.
Але зять мене і слухати не став. Він упевнений, що його мати отримує якісь смішні гроші, на які не можна прожити навіть одній людині, і без допомоги сина старенька просто не зможе. Не буде ж вона говорити неправду рідному синові, мовляв. Зараз дуже багато говорять і пишуть про те, що пенсії у нас маленькі, пенсіонери живуть за копійки, і це, безумовно, так. Але є пільги, ще й субсидія. Зять мій – людина далека від теми пенсій і пільг, знає тільки те, що говорить йому мама, з іншими пенсіонерами не спілкується.
І в субсидію на комуналку чоловік Зоряни не вірить. Точніше, в той факт, що вона повністю покриває витрати:
– Олено Дмитрівно, це у вас якась інша субсидія! – доводить зять мені. – Мамі трохи компенсують лише міський телефон, і все.
Як живуть інші пенсіонери, зять не знає і знати не хоче, просто вважає себе зобов’язаним допомогти матері. Яка, очевидно, спритно прибідняється і маніпулює, випрошуючи таку допомогу у свого сина.
Я зовсім не розумію свою сваху. Як бути в такій ситуації? Як вивести сваху на чисту воду? Та й чи допоможе це? Як розмовляти з такою мамою, хіба вона має совість? Чому в житті буває так, що одні батьки хочуть допомогти, а інші мріють лише побільше витягнути з кишені своїх дітей?
Фото ілюстративне.
