fbpx
Життєві історії
Зять з донькою позичили гроші на квартиру. Тепер працюють з ранку до вечора, щоб борг той віддати. Я сиджу з їх донечкою, Іванкою. Мій чоловік вже мав на пенсію йти, він не рідний батько моїй доньці Тетяні, а вітчим. Але поглянув на дітей, шкода стало, сказав, що ще працюватиме. Вчора зять за Іванкою приїхав увечері, а вона вже спить. Він сказав, щоб залишалася у нас тоді. Я його на кухню запросила, за стіл посадила, кажу, йди хоч поїсиш. І поки я тут розігрівала, на стіл збирала, дивлюся, а він заснув. Бідний. Постелила йому в залі, дочці подзвонила, кажу, я всіх твоїх нагодувала, спати поклала, і ти лягай. Таня така вдячна була, що їй не потрібно готувати вечерю. Отаких сватів маю, що позичили власному сину гроші під відсотки

– І всі ми тепер поставлені в досить непрості умови! – розповідає 58-річна Олена Василівна. – Зять підробітків набрав, вдома зараз не буває зовсім. Дочці вийти з декрету довелося, внучці рік і чотири місяці всього, я сиджу, допомагаю. Чоловік мій хотів на пенсію йти цього літа – подивився на це все і, мовляв, ні, я ще попрацюю, потрібно все-таки дітям допомогти потрібно борги віддати. І тільки свати наші живуть по-справжньому розкошуючи. На море злітали, повернулися радісні такі. А ми тут з чоловіком на дачу не можемо вибратися все ніяк, хоча б траву покосити.

– Олено Василівно, а чому через них?

– Так тому що молоді наші борги їм віддають за квартиру, ось чому! Гроші на житло вони їм дали, звичайно, але з швидкою віддачею, та ще й під нормальні такі відсотки. Попросили сина розписку написати. У мене таке в голові не вкладається взагалі. Батьки, називається. Ну, наші діти порадилися і вирішили – віддамо якомога швидше, щоб зайве не платити. Тепер ось і стараються. Зять, Антон, на двох роботах практично зараз працює, і Іванка наша кричить. Я на підхваті з онукою, з Іванкою, і батько наш допомагає, як може.

«Батько», чоловік Олени Василівни, для її дочки Тетяни тато не рідний, але кращий і людяніший, ніж рідні батьки бувають. Таню ростить з одинадцяти років, примудрився налагодити з нею, вже підлітком, чудові стосунки, і зараз підставив плече: левову частину своєї зарплати віддає «в фонд оплати боргу за квартиру».

– А як інакше? Ми ж сім’я! – знизує він щиро плечима.

Антон спочатку був категорично проти того, щоб брати гроші у Таниного вітчима і віддавати своїм батькам, але вітчим поговорив з ним і знайшов потрібні слова. Мовляв, життя довге, ми допомагаємо тобі, а потім ти при нагоді допоможеш нам, для того і потрібна сім’я. Зараз важливо розплатитися з боргом, ми допомагаємо в міру сил, і відмовитися від допомоги – образити нас з матір’ю, сказав вітчим.

Антон подумав і погодився.

– Вони взагалі спочатку хотіли самі крутитися, Іванці няньку найняти! – розповідає Олена Василівна. – Ну я Таню від цього теж відмовила, зі свого боку вже. Дитина ще маленька зовсім, хіба можна з чужою людиною її залишати? Розповісти ще не зможе, що відбувається. Сиджу сама, три місяці вже, тільки-тільки звикати почала. До цього просто падала з ніг ввечері. Все-таки з однорічною дитиною цілий день в моєму віці вже не так просто справитися, як раніше було.

Молодим без допомоги в цьому житті взагалі складно, і Тетяна з Антоном вже встигли в цьому переконатися. У шлюбі вони вже п’ять років, спочатку намагалися накопичити на кредит самі, знімаючи кімнату і відкладаючи одну зарплату. Чесно кажучи, не сильно досягли успіху. Молодим хочеться і одягнутися, і відпочити, і у вихідний сходити куди-небудь, не просто в найближчий парк на прогулянку.

А потім всі дізналися, що Таня чекає дитину, і свекор, батько Антона, виступив з пропозицією:

– Раз така справа, купуйте квартиру зараз, грошей ми вам дамо. Але це не назовсім, а в борг, після переїзду будете віддавати нам з матір’ю частинами. На тому і зійшлися.

Свекор зі свекрухою молодят не кваплять, ті самі прагнуть розплатитися скоріше: адже відсотки непогані капають. Щомісяця збирають суму і несуть батькам, ті пишуть розписку – прийнято в рахунок боргу стільки-то. Діти віддають борг швидкими темпами.

– А мені їх прямо шкода! – зітхає Олена Василівна. – Світла не бачать обоє. Іванка цілі дні у нас з батьком, ну це ще ладно, їй у нас добре. Але ось Таня з чоловіком. Вчора Антон за Іванкою приїхав увечері, а вона вже спить. Він каже, ну нехай залишається у вас тоді. Я його на кухню запросила, за стіл посадила, кажу, йди хоч поїсиш. І поки я тут розігрівала рагу, на стіл збирала, дивлюся, а він сперся на спинку диванчика і заснув теж. Бідний. Ну куди йому зараз за кермо? Постелила йому в залі, дочці подзвонила, кажу, я всіх твоїх нагодувала, спати поклала, і ти лягай, відпочивай. Так вона така вдячна була, що їй не потрібно готувати вечерю, сама тільки з роботи прибігла, не знала, за що хапатися!

При цьому живуть діти економно, нічого собі не дозволяють. Новий одяг, взуття беруть тільки дитині, самі обходяться тим, що є.

– І Таня весь час вибачається, говорить, мамо, виходить, вас ми теж запрягли в своє ярмо, – розповідає Олена Василівна. – Ми раніше з батьком влітку на дачі багато часу проводили. В цьому ж році з’їздили туди пару раз за все, і то бігом. Мені треба з онукою сидіти, батькові працювати, він теж змін зайвих набрав, щоб гроші були.

При цьому на дітей Олена Василівна зовсім не ображається, ображається на сватів, які всю їхню родинувже так втомили. У тому числі єдиного сина. Причому, самі-то люди не бідні аж ніяк. Весь закордон вже об’їздили, були і там і сям. Так що за кордон – квартиру купили легко і просто! Просто ось взяли і перевели гроші на рахунок сина, під розписку.

– Були б у нас з батьком такі гроші – та невже ми б дочці не допомогли? – журиться Олена Василівна. – І без всяких боргів дали б на квартиру, не кажучи вже про відсотки. В голові таке не вкладається, що це за родина така.

Зараз і дітям і батькам дуже важко, не дочекаються, коли виплатять борг сватам. Ось тоді вже, сподіваються, заживуть щасливо і спокійно.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook