У нас з чоловіком дуже гарний приватний будинок. Просторий, красивий, ми його багато років будували.
Я на сезонні заробітки в Польщу їздила на все літо, і так собі по легенько гроші збирала.
Чоловік теж по заробітках мотався постійно.
Все це я розповідаю для того, щоб ви зрозуміли, що все, що ми маємо, нам далося нелегкою працею.
У нас є донька Марина. Вона вийшла заміж ще 6 років тому, і привела зятя до нас додому, бо ж місця вистачає, на нас двох з чоловіком аж забагато.
Зять у нас такий собі “панок”, він народився і виріс у місті, тому життя в селі видається йому справжньою диковинкою.
Ми його спочатку пробували до роботи залучити, але потім зрозуміли, що він сапу в руках ніколи не тримав, і вирішили, що не будемо його чіпати. Поки самі в силі, то працюватимемо, а далі як захоче, то навчиться.
Якщо до зятя ми вже звикли, то свати наші, його батьки, нас відверто дивують.
Вони взяли собі за моду приїжджати до нас в гості, начебто, сина провідати, але залишаються на всі вихідні.
А два дні їх треба чимось годувати. Вони ж самі приїжджають з пустими руками. Вважають, що ми живемо в селі і продукти у нас є.
А потім сваха ще натякає, що у нас гарно картопелька вродила, непогано було б їх пригостити.
І я ще набираю сумку домашніх продуктів, щоб не відпускати від себе сватів з пустими руками.
А якось я їх попросила приїхати картоплю підгортати, думала, що разом ми значно швидше впораємося, а ввечері шашлик посмажим.
Та свати відразу знайшли тисячі відмовок, чому вони не можуть приїхати.
І тоді до мене дійшло – нас просто використовують! Бо як роками щовихідних до нас приїжджати відпочивати – то час є, а як один раз попросила їх попрацювати з нами – то вже часу нема.
Чи образилася я? Так, образилася! Бо справжні родичі так не поступають.
Тепер, коли свати напрошуються черговий раз до нас в гості, то я їм кажу їхніми ж словами – у мене на них немає часу!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
