Три роки тому моя дочка народила дитину і попросила мене, щоб я переїхала до них і їм допомогла.

Залишати рідну домівку і жити в чужій мені не дуже хотілося, але заради щастя дочки я погодилася.

Останнім часом я жила сама, бо мого чоловіка не стало ще 4 роки тому. Він залишив мені двокімнатну квартиру, в якій я і проживала.

Дітей у мене двоє: дві дорослі доньки, які вже подарували мені троє онуків.

Я їх дуже люблю, і готова завжди їх підтримати чим зможу.

Сама я росла в бідній сім’ї, батько пішов з родини і особливо нами не займався, весь клопіт ліг на плечі матері, яка крутилася як могла.

Що там й казати, життя у мене було непросте, часто ми вечеряли пісною картоплею і квашеною капустою, бо більше нічого не було.

Тому я давно собі пообіцяла, що коли у мене будуть свої діти, я зроблю усе для того, щоб допомагати їм, оберігати їх, підтримувати.

І своє слово я дотримала, робила і роблю досі все для того, щоб допомагати своїм донькам.

Мій чоловік завжди добре заробляв, тому ми ще й мали змогу підтримувати їх фінансово.

І ось дочки виросли, вийшли заміж, створили власні сім’ї.

Ми з чоловіком кожній з них організували шикарне весілля, кожній подарували на весілля квартиру.

Спочатку я сиділа з онуками від старшої доньки. Водила одну дитину в дитячий садок, іншу до школи.

На вихідні їздила до іншої дочки, теж допомагала. А потім і вона пішла в декрет.

Зять сам попросив, щоб я до них переїхала, так буде зручніше.

Я весь цей період у них жила, вночі до дитини я вставала, бо хотіла, щоб дочка з зятем відпочили.

Всю хатню роботу теж виконувала я: і прала, і прибирала, і готувала, так що ні зятя, ні дочку це не турбувало, я все за них робила.

А нещодавно дитині виповнилося три роки, вони знайшли якийсь хороший приватний садок і вирішили, що їм краще підходить цей варіант.

А мені сказали прямо, що я можу збирати речі і повертатися до себе додому, бо тепер вони і без мене впораються.

Я була така засмучена, що словами не передати, тому що не очікувала, що стану непотрібною для своєї доньки після всього, що я для них зробила.

Як мені тепер повертатися в свою квартиру, де мене ніхто не чекає?

Дуже прикро, вони вже забули, що квартиру, в якій вони живуть, ми з чоловіком їм купили.

Не такої подяки я чекала від дітей.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.