fbpx

Зять приїхав в рідне містечко, але крім мене і дочки у нього більше нікого немає. Внучка батька приймати не хоче, а я прийняла, бо шкода мені його, як рідного сина шкода. Через це і дочка, і внучка зі мною не розмовляють, кажуть, що я погано зробила, коли прихистила колишнього зятя

Мені 75 років, я живу сама, а нещодавно у мене поселився мій колишній зять. Дочка і внучка на мене образилися, а я вважаю, що все зробила правильно, адже всі люди можуть помилятися.

А як я могла його не впустити, якщо йому і нема куди іти. Ми з Володею років 15 не бачилися, востаннє на весіллі у внучки. Він тоді гонорово прийшов, ключі від машини подарував своїй єдиній доньці на весілля, і відтоді ми його не бачили.

Моя дочка Мирослава в свій час вийшла заміж за свого однокласника Володимира. Ми жили в невеликому містечку, де всі все про всіх знали. Для мене не було секретом, що батьки хлопця випивають, і я боялася, що і Володя буде тягнутися до чарки. Та дочка моя так закохалася, що слухати нічого не хотіла, переконувала мене, що він не такий.

Якщо чесно, то Володимир мені завжди подобався, добрий він чоловік, то ж я подумала, а може і справді все буде добре, адже діти за батьків не відповідають. Одружилися вони, стали жити, донька народилася, але дива не сталося – все частіше Володимир приходив додому нетверезий, от дочка моя не витримала, і розлучилася з ним.

Після того зять сильно опустився, я не раз його бачила сплячого на лавочках, боляче було на це дивитися, його ж рідна дитина стала соромитися як підросла. Одного разу я зустріла його на вулиці тверезого, і стала з ним говорити як з рідним сином. Кажу, ти б Володьку, взявся за розум, їдь кудись на заробітки, піднімешся, на ноги станеш, життя своє не витрачай даремно.

Не знаю, чи це моя порада так подіяла, чи ще що, але незабаром зник Володя з нашого містечка, не приїхав навіть тоді, коли його мами не стало, її теж сивенька погубила. Багато хто говорив, що вже напевно і зятя мого немає на цьому світі.

Але в день весілля доньки, моєї внучки, з’явився Володя вперше за багато років, підійшов до молодят і ключі від машини подарував, а потім знову зник на багато років. Зате тепер я була спокійна, що з ним все гаразд.

Дочка моя, Мирослава, давно в Італію виїхала, живе з італійцем, додому повертатися найближчим часом не планує. Внучка з чоловіком хоч і живуть недалеко від мене, але все часу не мають до мене зайти.

Колишній зять як тільки повернувся у місто, відразу до мене прийшов. Розповів мені історію, як жив всі ці роки. Тоді моя розмова з ним дуже вплинула на його життя, він знайшов бригаду і поїхав з хлопцями на заробітки, тому і зміг зробити доньці такий шикарний подарунок.

А потім повернувся на роботу, там він жив з одною жіночкою, як виявилося, він був їй потрібний лише через гроші, бо коли Володя захворів і перестав заробляти, вона його просто вигнала, забравши всі його гроші собі.

Зять приїхав в рідне містечко, але крім мене і дочки у нього більше нікого немає. Внучка батька приймати не хоче, а я прийняла, бо шкода мені його, як рідного сина шкода. Через це і дочка, і внучка зі мною не розмовляють, кажуть, що я погано зробила, коли прихистила колишнього зятя.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page