Тетяна, моя донька, вийшла заміж у двадцять років. Я просила її почекати, довчитися, але марно. У нареченого була кімната в гуртожитку, де він жив зі своєю матір’ю, вітчимом і молодшою сестрою. Туди ж намірився і дружину привести.
Я взагалі не розуміла, як вони там усі вміщаються, куди там ще одна людина? Тому я запропонувала молодим пожити в мене, доки донька навчається.
Але гордий зять заявив, що не хоче на тещі жити. Обіцяв, що кілька місяців поживуть із його ріднею, а потім винаймуть квартиру. Я тоді дочці запропонувала, нехай хоч вона вдома залишається, поки її чоловік на квартиру зароблятиме. Але вона на таке не погодилася.
– Це не сім’я, – наполягала дочка, а я махнула рукою. Вона з дитинства вперта була, а тут ще «велике кохання».
Прожили біля рідні десь пів року. Потім пішли на окрему квартиру, в оренду, звичайно, про купівлю там і не йдеться. Він якимось продавцем побутової техніки працює, тож зарплата невелика. Дочку практично забезпечувала я, одягала-взувала, вона ж ще доучувалася. Тетяна хотіла перевестися на заочне, щоб допомагати чоловікові, але я була проти. Стільки грошей уже вклали в її освіту, що з останніх курсів на заочку йти було безглуздо.
Після закінчення університету дочка швидко влаштувалася працювати. Зарплата була невелика, я допомагала по можливості. То грошей підкину, то продукти, то одяг куплю. Тетяна на місці не сиділа, шукала кращого місця. А ось зятя і так все влаштовувало. На всі питання, чи не збирається він міняти роботу, він відповідав, що краще зараз все одно не знайти.
Через три роки після університету донька вже працювала на гарному окладі, почала більше заробляти. Зять як працював там у себе в магазині, так і працював. Там увесь колектив уже тричі змінився, люди йшли шукати зарплату вище, а наш усе сидів.
– Та куди я піду? Нині скрізь мало платять. Тетяні просто пощастило, та й взагалі бабі простіше влаштуватися, до них вимоги нижчі, – говорив він. Коли зятя зрештою звільнили, мені донька не сказала, до останнього приховувала, але потім усе-таки з’ясувалося. Нову роботу її чоловік шукати не поспішав.
– Ну, куди мені йти? У вантажники?
Пішов зять на роботу лише тоді, коли донька оголосила, що дитину чекає. Дочка пішла в декрет, і тут виявилось, що нова робота зятя не покриває навіть оренди квартири. Заплатити за квартиру вони не змогли, а дочка попросила мене дати притулок на якийсь час. Я погодилася, хоч бачити зятя не хотіла.
Разом ми прожили недовго, лише три місяці. Зять вийшов на якусь роботу, а дочка на той час вже народила. Про те, щоб знову винаймати квартиру, не йшлося. Грошей у них не було, хоч я не брала ні за продукти, ні за комуналку. Але навіть на себе гроші не вистачало. Я вже не знаю, що за робота там у зятя була, мені здається, що він просто з дому на весь день кудись ішов, щоби його не чіпали.
У побуті я із зятем не могла вжитися. Він звик, що його обслуговують – їжу накладають, речі нагладжують, а сам він за собою посуд не помиє та речі у пральну машину не складе. Робила зауваження йому, знехотя, але виконував, а потім Тетяні говорив, що він не зобов’язаний жіночу роботу робити.
Одного разу, коли він вкотре повечеряв і не помив за собою посуд, я сказала йому, що так не годиться, якщо він живе в моєму домі, то має виконувати наші правила.
– У тебе дружина з дитиною цілий день одна, ще вечерю тобі готує. До речі, з продуктів, які я купила, а ти пакет молока в будинок не приніс жодного разу.
Зять сказав, що жодної хвилини більше в цьому будинку не затримається. Він пішов, а дочка мене у всьому звинувачує. І дочці я все висловила, що вона тримається за такого чоловіка. Вона зібрала дитину, і теж пішла.
Два дні звісток не було, потім приїхала вона по речі. Вони з чоловіком повернулися до комуналки до його рідні. Я навіть говорити нічого не стала, нехай сама розбирається, якщо розумних порад слухати не хоче.
Місяць ми з нею не спілкувалися майже, потім поступово почали налагоджувати контакт. Вона почала до мене приїжджати, онуку привозити. Про зятя я нічого чути не хотіла, ми з Тетяною цю тему старанно оминали. Але я знала, що вони продовжують жити у сватів, які такому стану справ не раді.
Два тижні тому дочка прийшла до мене із розмовою. Довго м’ялася, а потім попросила пустити їх пожити. Виявилося, що її свекрусі народжувати скоро, а в їхній кімнаті так і не розвернутися. Тому Тетяні з дитиною та чоловіком вказали на двері. А на винаймання квартири у них грошей все ще немає.
Я відповіла, що дочку та онуку завжди готова прийняти, а от зятя ні. Тетяна пішла, попросивши мене ще раз подумати, адже вона хоче зберегти сім’ю, але тут і думати нема чого – питання вже вирішене. Двері моєї квартири завжди відчинені, але лише для них, не для зятя.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
