Ми маємо одну донечку з чоловіком, тому все життя старалися для неї. Спочатку гроші їй збирали на навчання, а потім, коли вона навчалася в хорошому інституті, ми будували великий будинок для неї. Ми б самі не впоралися б, звісно, з будівництвом, але нам дуже допомагали бабусі і дідусі з обох сторін. Коли донька закінчила навчання, то будинок був готовий, тому вона відразу стала жити там.
Але, щось життя особисте в Уляни не складалося, заміж вона вийшла, коли їй виповнилося 32 роки. Зятя вона, звісно, привила у наш будинок. Наче добре вони жили. Незабаром дізналися, що Уляна чекає дитину, о які ми щасливі з чоловіком були! все найкраще купували для доньки та онука.
А згодом стали помічати, що не помічали раніше за усіма цими радощами. чоловік доньки Анатолій зовсім не працьовита людина, йому непросто з ним, він нічого не хотів допомагати їй вдома.
Тоді мій чоловік якраз вийшов на пенсію, адже він старший за мене, а я сиділа без роботи і не могла нічого знайти. Ми порадилися і вирішили, що переїдемо з батьком в будинок до доньки, він великий, у ньому два поверхи, місця вистачить всім, а ми з чоловіком займемо лише одну кімнату. Так буде добре усім, ми допомагатимемо Уляні з онуком, а свою квартиру здаватимемо в оренду, і нам буде жити за що.
Спочатку ніби все добре було, а потім зять і зовсім відсторонився від домашньої роботи, став повертатися пізно з роботи, не вважав за потрібне щось пояснювати нам.
Я завжди з батьком мовчала, не хотіла вмішуватися в сімейне життя доньки. Ми навіть їли на кухні окремо, зайвий раз не хотіли заважати молодій сім’ї. Чоловік більше часу проводить в кімнаті, або майструє щось на дворі, я або з ним дивлюся телевізор, або граюся чи гуляю з онуком. На кухню зайвий раз не виходимо, їмо окремо. Та одного дня зять ввечері не прийшов, повернувся аж під ранок. Я вийшла на кухню, бачу донька мовчить, готує йому сніданок і нічого не каже. Я тоді вирішила, що маю сказати вже я і пояснила, що хороший чоловік так робити не буде. Спокійно сказала, що він прийшов на все готове, робити нічого не хоче, то хоч би поважав нашу сім’ю.
Тоді зять сказав, що це ми в усьому винні, попросив, щоб ми повернулися в квартиру свою, а сім’я молода має жити окремо. Донька моя підтримала чоловіка, сказала, що вони жили спокійніше, коли були одні. Я нічого не відповіла. Повернулася в кімнату і розповіла все батькові.
Дуже прикро на душі, адже ми стільки вклали праці в цей будинок, а на старості років навіть немає де прихилися. Чоловік збирав речі, а я сиділа і думала: чи можемо ми тепер розраховувати, що донька колись нам шматок хліба подасть.
Фото ілюстративне.
