Лілії 27 років. Розумна, енергійна, сучасна, приваблива молода киянка, закінчивши історичний факультет, зважилася по своїй волі увійти в традиційну ісламську сім’ю, ставши другою дружиною.
Був час, коли я вважала багатоженство долею тільки фанатичних мусульманок, які на догоду Богу здатні наступити собі на горло і терпіти інших дружин чоловіка, називаючи їх сестрами. Джерело
Я і сама мусульманка, але мене завжди бентежив закон шаріату, що дозволяє чоловікові бути одруженим на чотирьох жінках одночасно. Я, як і багато хто, не вірила в «інших дружин», сприймаючи їх існування як зраду, серцевий біль. Але до моменту, коли мені треба було вирішити, бути чи не бути другою дружиною, я думала вже інакше.
Я росла далеко від батьківщини, але виховувалася в строгості чеченських традицій. І навчання в Києві не змінило мене: я не набула поганих звичок, цуралася хлопців, пішовши з головою в книги.
Але одного разу я полюбила. Наївна, я ідеалізувала наші відносини, позбавлені фізичної близькості. Як панночка давно минулих днів, я задовольнялася бесідами, листами, прогулянками, наше спілкування уявлялося мені піднесеним і чистим, я не могла інакше. А він міг… Моє обурення через те, що коханий задовольняє свої «потреби» на стороні, незабаром змінилося спокоєм. Я сказала собі, що по-іншому бути, напевно, і не може: адже ми поки не одружені. Це «поки» розтягнулося на кілька років…
Я знаю, ця людина любила мене, але одружився він не на мені. Все в мені перевернулося, коли він повідомив про своє рішення. Я була готова, я знала, що у нас немає майбутнього, і все ж оберігала це тліюче вугілля.
Хто ж вона? Він з нею не знайомий, бачив тільки фотографію, але мати рекомендувала її як дівчину дуже релігійну, він сказав, що в майбутньому одружиться ще раз, і всіх це влаштувало. Мені він не пропонував нічого. Значить, я, на його думку, була з тих, хто на таке не погодиться. І він мав рацію. Тоді він мав рацію.
Багатоженство для чоловіка – це не тільки засіб «догодити» свою полігамних сутність, а й тягар відповідальності
Я пережила два дуже важкі роки. Абсолютно ні в чому не відчувала впевненості, боялася ступити крок вперед, загубившись, заплутавшись, втративши вю суть існування.
Але Київ поступово відкривав очі на багато речей. Він подарував спілкування з людьми, настільки різними, що я назавжди відмовилася від категоричності суджень. Багато що дав і університет, де я вивчала культури різних народів. Мої курсові роботи і диплом були присвячені народам Кавказу. Для мене було важливо зрозуміти своє коріння.
Тема багатоженства виникала нерідко, і мені доводилося визнати раціональність цього явища. Наприклад, за звичаєм, поширеній колись у деяких кавказьких народів, одружений чоловік брав у дружини вдoву свого брата, щоб жінка не залишалася одна. По суті, багатоженство для чоловіка – це не тільки засіб «догодити» свою полігамну сутність, а й тягар відповідальності: ощасливити декількох жінок набагато важче, ніж одну.
Більш того, багатоженство, принаймні в теорії, виключає з сімейного життя такі речі, як брехня, зрада. Адже одна справа, коли чоловік таємно «ходить наліво», і зовсім інша, є законна підстава відкрито піти до своєї іншій дружини. На користь багатоженства свідчила і статистика: чоловіків просто менше, ніж жінок, не кажучи вже про регіони, де недавно була вiйна.
Але всякий раз, коли я намагалася приміряти роль «не єдиної» на себе, доводи розуму вступали в суперечку з почуттями. І я спробувала розібратися в почуттях. Що рухає жінкою, яка заперечує багатоженство? Безмежна любов до свого чоловіка? Почуття власності? Якщо твоє щастя цілком грунтується на одній людині, то це не тому, що в тебе самої немає іншого змісту?
У ньому було стільки любові до життя, чуйності, турботи, чоловічої готовності оберігати і захищати свою жінку
Але ж крім чоловіка в житті стільки радощів: діти, робота, друзі, творчість, подорожі… І врешті-решт, хто я така, щоб прив’язувати до себе людину? Підносити його, а потім вимагати від нього такого ж схиляння? Я прийшла в цей світ, щоб насолодитися ним, хіба я хочу витрачати свій час на біль, яку може заподіяти мені чоловік своїми зрадами?
А потім в моє життя увійшов цей чоловік. Ні, увірвався як стихія. Кинувши свою машину посеред вулиці, він мало не кілометр пробіг за мною, щоб познайомитися. Він не вписувався в моє уявлення про чоловіка, за якого, як я вважала, я вийду заміж: він не був кандидатом наук, інтелектуалом, любителем музеїв, він мало не заснув в планетарії, куди я силоміць його потягла. Але… Він завжди був поруч, коли був потрібен. І в ньому було стільки любові до життя, чуйності, турботи, чоловічої готовності оберігати і захищати свою жінку.
Його весела вдача, невміння сумувати, не дивлячись на все, що він пережив, жaхи вiйни і втрати, – я була підкорена цією його спрагою жити. Звичайно, він не відразу сказав мені, що одружений, хоча це було мало не перше питання, яке я йому задала. А до того часу, коли зізнався, він став мені вже дуже дорогий. Так, я образилася, хотіла викреслити його з життя, якийсь час уникала. Але раптом зрозуміла, що стала поважати його набагато більше: ця людина і справді не боїться відповідальності, він готовий на будь-які труднощі, аби не втратити ні свою сім’ю, ні мене.
Багатоженство підходить не для кожної жінки і навіть не для кожного чоловіка. Це стосується і народів Кавказу, і мусульман. «Подвійні стандарти» я відчула біль коли мої близькі відмовлялися прийняти моє заміжжя. Тобто так, звичайно, ми мусульмани, ми дотримуємося всіх розпоряджень, але «друга дружина» – це ж неможливо! Найбільше порaнив мене докір матері: «Я завжди вважала тебе людяною і доброю дівчиною, яка вміє співчувати. А ти подумала про його першу дружину? Що відчуває вона? »
Я прийшла не руйнувати цю сім’ю, а стати цією сім’єю, завоювати її довіру. Я дала собі шанс бути щасливою поряд з тим, кого люблю
Так, я думала, і не раз. І це була єдина причина, по якій я так довго не давала йому згоди. Я не хотіла стати тією, хто внесе розлад у сім’ю, рaнить жінку, яка пройшла з ним і вогонь і воду. Але його переконання було сильніше, він не втомлювався повторювати: «Вона зрозуміє, вона пробачить. Я люблю її і ніколи не залишу, вона частина мене. Але і ти тепер частина мене. Ви обидві потрібні мені. Ти ще перебувала в утробі матері, а тобі вже було наказано бути моєю дружиною ».
Він свято в це вірив. А я – не вірила, але вже не могла нічого зробити зі своїм почуттям до нього. І ще я розуміла, чому та, інша жінка так віддано його любить і стільки йому прощає. Поруч з ним хотілося жити, не дивлячись ні на що.
І я вирішила пройти разом з ним цей важкий шлях. Я молюся, щоб його дружина пробачила нас обох і зрозуміла, що вона дорога йому і немає сенсу перекреслювати все хороше, що у них було. Я щиро вірю, що все хороше ще попереду. Для всіх нас. Зараз його дружина живе в Чечні, і я не раз думала про те, якою буде наша з нею перша зустріч.
Нехай вона почне рвати на мені волосся, кричати – я все їй дозволю, аби вона зрозуміла: я не відбираю у неї чоловіка. Я прийшла не руйнувати цю сім’ю, а стати цією сім’єю, завоювати її довіру. Я дала собі шанс бути щасливою поряд з тим, кого люблю. Так, я вибрала нелегкий шлях, але він того вартий. У моїх найсвітліших мріях ми, дві дружини, сидимо на кухні, клацаючи насіння, і перемиваємо кісточки нашому улюбленому чоловікові…
