fbpx
Життєві історії
Зранку я зайшла в кімнату сина і невістки, коли вони вже пішли на роботу. З лоджії взяла банку з огірками, з шафи дістала шапку та рукавички. А що, мені потрібно було до вечора чекати, поки невістка додому прийде, і питати у неї дозволу взяти мої ж речі. А невістці це не подобається, вона вважає, що я не маю права заходити в їхню кімнату, але ж квартира моя

Після весілля син Ольги Степанівни тимчасово привів дружину додому, мама їм навіть окрему кімнату виділила. Але не перестала вважати себе повноправною господинею.

– Мені що тепер, не можна в кімнату заходити? У моїй власній квартирі? Не розумію я такого! – обурюється 63-річна жінка. – У мене в тій кімнаті купа моїх речей, і в шафі, і в комоді, і на лоджії. Тим більше, безпардонно я до них не лізу, не заважаю абсолютно! В кімнату заходжу тільки тоді, коли ні сина, ні невістки немає вдома, тому взагалі не бачу проблеми.

Син Ольги Степанівни шість місяців тому одружився, і зараз з дружиною тимчасово живе у матері: молоді взяли в кредит квартиру, але будинок ще будується. Квартира у жінки невелика, двокімнатна, але втрьох вони помістилися без особливих проблем.

Син з дружиною оселився в своїй колишній «дитячій», а Ольга Степанівна зайняла більшу кімнату, власне, в ній вона жила і раніше.

Проблема тепер тільки в тому, що Ольга Степанівна як і раніше відчуває себе господинею своєї квартири – всієї. У тому числі і тієї кімнати, де живуть син з дружиною.

Вдень, коли всі на роботі, вона спокійно заходить до молодих, заносить речі з сушарки, розкладає їх по полицях шафи, може відкрити вікно, бо жарко, або закрити, тому що холодно. Може пересунути речі, протерти пил, подивитися, що це за папірці лежать на столі.

Ну от як у дитинстві вона без проблем заходила в кімнату сина в будь-який момент, так, власне, поводить себе і зараз.

Невістці Олені такий стан речей дуже не подобається.

– Ну як так можна? Я відразу відчуваю, що в кімнаті хтось був! – скаржиться вона. – Адже речі перекладені і взагалі – все лежить не на своїх місцях.

– Не бачу нічого поганого, що я там у них не бачила! – виправдовується Ольга Степанівна. – До кімнати заходила, так. З лоджії брала банку з огірками, з шафи дістала шапки та рукавички. А що, мені потрібно було до вечора чекати, поки невістка додому прийде, і питати у неї дозволу взяти мої ж речі?

– Може, перенести ваші речі в вашу кімнату? Ну, щоб не було незручних ситуацій?

– І куди? У тій кімнаті, де син з невісткою, велика шафа з антресолями, там у мене і взуття, і одяг сезонний, і багато всього. Прибирати все це нікуди! Воно все там лежало завжди, і буде лежати. Я їм і так купу місця звільнила в шафі, для їх речей. Те, що можна було прибрати, я прибрала. Решта буде там.

***

Ситуація неоднозначна і кожна сторона права по-своєму. Чи має право невістка, живучи в квартирі свекрухи, вимагати поваги до особистого простору? Наполягати, щоб Ольга Степанівна не заходила в кімнату за їх відсутності, не відчиняла шафу, не чіпала і не розглядала чужі речі? Кімната, де живе невістка, тепер для свекрухи «чужа», і лізти туди без відома сина і його дружини справді не можна, навіть за своїми речами.

Чи, все ж, невістка неправа? Пустила тебе свекруха в свою квартиру пожити безкоштовно – живи за правилами свекрухи, посміхайся і терпи, або йди жити самостійно.

Фото ілюстративне – miloserdie.

You cannot copy content of this page