Ту суботу я називаю чорною, і напевно, ніколи її не забуду.

Зранку я приготувала сніданок, чоловік пішов на роботу, а я зібралася на ринок.

Накупила всього і багато, бо в неділю до нас мав прийти син з невісткою і внуками, і ми всі разом, в сімейному колі, мали відзначити 55-річний ювілей мого чоловіка.

Весь день я крутилася біля плити, все думала, що ще приготувати, щоб було і красиво, і смачно. Мої чоловіки (син, чоловік, внук) люблять смачно поїсти, то ж я намагалася вгодити їм усім.

Холодець зварила, голубців накрутила, м’ясо запекла, навіть тортик спекла. Одним словом, люблю я їх, тому і стараюся.

За роботою я і не помітила, що вже вечір, а мого Івана і досі немає вдома. Зазвичай, в суботу у нього скорочений день, і він приходив додому швидко.

Я набрала чоловіка, але його номер не відповідав. Це було не схоже на Івана, тому я не на жарт стала хвилюватися, може, що трапилося.

Прийшов чоловік ближче до опівночі, не зовсім тверезий, і відразу сказав, що нам поговорити треба.

Я чекала швидше на сніг влітку, ніж на те, що я почула від нього.

Чоловік мені сказав, що закохався як хлопчисько, тому йде від мене.

Вона молодша за нього на 15 років, дуже красива, і саме про таку він мріяв все своє життя.

Я лише запитала його – а як же я?

На що він мені відповів, що квартиру лишає мені, машину забирає собі, а гроші, які у нас є, ми поділимо.

Я дивилася на ті страви, які я весь день готувала, і не могла зрозуміти, що тепер з усім цим робити.

Та що там страви, я не могла зрозуміти, що тепер робити з моїм сімейним життям, яке чоловік так легко перекреслив.

В неділю зранку чоловік зібрав свої речі, сів в машину, і поїхав.

Я зателефонувала синові, що свято відміняється, закрилася в квартирі, і проплакала весь день.

Мені було важко усвідомити, що це кінець. І було не зрозуміло – за що чоловік так зі мною повівся?

Ми розлучилися. Син став на сторону батька, мовляв, життя у нього одне, а якщо це і справді велике кохання?

Я не знаю сама, як я все це пережила, допомогла робота, в яку я поринула з головою.

Минув рік. Якось в неділю зранку мені хтось подзвонив в двері. Я подумала, що це сусідка, і пішла відчиняти.

Та на порозі стояв Іван. Попросив увійти. Пояснив, що вони з його новою пасією розійшлися, і тепер йому просто нікуди йти.

Схиливши голову, запитав, чи прийму я його назад.

Я сказала, що подумаю.

Він пішов, а я просто не знаю, яке рішення мені прийняти. З однієї сторони – він мене зрадив і проміняв на іншу, а з іншої – це мій шлюбний чоловік, з яким я обіцяла бути і в горі, і в радості.

То ж що мені робити, яке рішення прийняти?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.