fbpx
Життєві історії
Перший візит моєї майбутньої свекрухи не можна назвати вдалим.Зранку пролунав дзвінок домофону, вперше до мене в гості прийшла майбутня свекруха. – Ну, показуй свої хороми, – командним тоном промовила вона. Я була в шоці від її нахабства. Майбутня свекруха з силою грюкнула дверима, наостанок прокричавши: – Ніколи ти не будеш моєю невісткою, нам такі не потрібні

Перший візит моєї майбутньої свекрухи не можна назвати вдалим.Зранку пролунав дзвінок домофону, вперше до мене в гості прийшла майбутня свекруха. – Ну, показуй свої хороми, – командним тоном промовила вона. Я була в шоці від її нахабства. Майбутня свекруха з силою грюкнула дверима, наостанок прокричавши: – Ніколи ти не будеш моєю невісткою, нам такі не потрібні.

З ранку нічого не віщувало біди, точніше навали майбутньої свекрухи. Я солодко потягнулася в ліжку, Микита давно виїхав на роботу. Мені пощастило більше, я маю можливість працювати віддалено. Зваривши каву, я зручно влаштувалася перед телевізором, як раз показували новини. За матеріалами

Насолодитися свіжозвареною кавою мені не вдалося, пролунав дзвінок домофону. Я з жалем поставила чашку на стіл і пішла відчиняти в надії, що це не до мене.

– Хто? – запитала я.

– Аліса, це Надія Павлівна, – прохрипів голос з динаміка.

Я дивилася на домофон, здавалося, що мені ввижається. Звідки ця дама дізналася мою адресу, вона ж ні разу не приходила до нас в гості. Що змінилося зараз?

– Ну, я довго буду стояти на вулиці? – не витримала дама.

– Я вже відкрила, – промовила я і швидко почала розпихати по шафах розкидані речі, а брудний посуд – в посудомийку. Не те, щоб у мене було дуже не прибрано, але так творчий безлад, Микита вранці не прибрав за собою, я ще не встигла навести порядок. Однією ногою закочуючи коробку від піци за шафу, а іншою, намагаючись влізти в джинси, я помчала відкривати двері.

– Навіть поверх не сказала, я що повинна математичними обчисленнями займатися? – жінка була в своєму репертуарі.

– Так Ви не запитали, а я сама не здогадалася, – для чогось почала я виправдовуватися.

– Значить, ось де живе мій син, – підібгавши губи, вимовила Надія Павлівна, при цьому продовжувала роздягатися.

– Начебто його все влаштовує, – не зрозуміла я її претензій.

Так вийшло, що Микита переїхав жити до мене без згоди мами. Хоча начебто вже дорослий хлопчик.

– Ну, показуй свої хороми, – командним тоном промовила вона.

Я все ще не розуміла мету її візиту. Але провела її вглиб квартири.

– Так у тебе ще і свій кабінет є? – вигукнула жінка.

– Ну так, спальня, вітальня, кабінет, він мені потрібен для роботи, так як я ще шию речі на замовлення, – прокоментувала я її слова.

– Ти ж начебто проектами займаєшся, Юлька говорила, що у тебе хороша робота.

– Так, але це не заважає мені шити, так як це моє захоплення з дитинства, – відповіла я їй.

Без дозволу жінка попрямувала в бік кухні.

– А кухня яка велика! – вигукнула вона.

– Кухня-їдальня, нічого незвичайного, – скривилася я, мені чомусь хотілося скоріше позбутися від її присутності.

– А Юлька кімнату зі своїм хлопцем знімають, – задумливо промовила вона, – а ви тут удвох живете.

– Так чому Юля з Вами не живе, у Вас же дві кімнати, – запитала я у майбутньої свекрухи.

– Ну ні. Не люблю, коли багато народу, – скривилася Надія Павлівна.

Я мовчки знизала плечима.

– Ну що, каву звариш чи я так і буду тут стояти, я ось тістечка купила, – вона дістала зі своєї сумки корзинки з кремом.

Тільки зараз я помітила, що вона не залишила свою сумку на вішалці при вході, а тягала за собою.

– Я до тебе, власне, у справі, – доїдаючи третю корзинку, промовила майбутня свекруха. Я лише тільки про себе посміхнулася, хто б сумнівався.

– Влаштуй Юльку до себе на роботу, а то вона зовсім без грошей сидить, все за знімання віддає. Вона сказала, що у вас в організації добре платять, – сьорбаючи з горнятка, з повним ротом крему прочавкала вона.

– Надія Павлівна, у нас в організації тільки одна посада, і вона моя. Якщо я порекомендую Юлю, то сама залишуся без роботи. До того ж у Вашої дочки не зовсім та освіта, яку потрібно, наскільки мені відомо, – відповіла я на її прохання чисту правду.

– Так влаштуєшся на іншу роботу, у тебе он яка велика квартира, машина теж є. А Юлька якраз запрацює.

– А я, вибачте, де повинна працювати? – зовсім не зрозуміла я її прохання.

– Так знайдеш або свої ганчірки шити будеш, – махнула вона в сторону кабінету.

– А ще, пропиши до себе Микиту, мені за квартиру буде менше платити. Мої очі округлилися від подиву, точніше від такого нахабства.

Надія Павлівна говорила всю цю маячню з таким наївним виразом обличчя, здавалося, що вона сама вірила в те, що я погоджуся.

– Не думаю, що погоджуся на Вашу пропозицію, – категорично заявила я їй.

– Ось значить як ти з майбутніми родичами чиниш, а ще в нашу сім’ю хочеш залізти, а допомогти не хочеш, – прохрипіла майбутня свекруха у відповідь.

– Так я не хочу нікуди залазити, – спокійним тоном відповіла я їй, хоча всередині у мене кипіла буря.

– Що, вже не хочеш заміж за Микиту? – з задоволеним обличчям запитала вона.

– Взагалі-то Микита сам зробив мені пропозицію, – нагадала я жінці.

– Ну, тоді нехай Юлька з вами поживе, не платитиме за кімнату, а то пів її зарплати йде, – заїхала з іншого боку Надія Павлівна.

– А що її молодий чоловік не забезпечує? – єхидно запитала я, цей бенефіс моєї свекрухи порядком набрид.

– А він мало заробляє, а вам куди три кімнати! – вигукнула вона.

– Надія Павлівна, давайте розставимо всі крапки відразу, це моя квартира, і я не збираюся сюди нікого пускати, це не хостел, на роботу влаштовувати я теж нікого не буду, – жорстко відповіла я їй.

– Ось значить як ти з майбутньою сім’єю розмовляєш ?! Я до тебе з усією душею, а ти! Нахаба! – заверещала моя майбутня свекруха, згребла тістечка і кинулася до дверей, примовляючи, – не буде вашого весілля!

Мені так і хотілося сказати їй у відповідь, типу того, що можете прямо зараз свого Микиту забрати додому, зберу речі за хвилину. Але стрималася. Мені ще треба було поговорити з ним. Напевно ж він дав адресу своїй матусі.

Майбутня свекруха з силою грюкнула дверима, наостанок прокричавши:

– Ніколи ти не будеш моєю невісткою, нам такі не потрібні!

Я про себе подумала: «Щось вже не дуже-то і хочеться …»

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook