fbpx

Зранку Іван пообіцяв, що прийде додому відразу після роботи, і вони проведуть цей вечір разом. Та свою обіцянку чоловік не виконав. Він не те, що не привітав дружину з святом, він навіть не прийшов додому ночувати, і не подзвонив, не попередив Людмилу про це. Можете собі уявити, що відчувала тоді дружина? В той момент їй було так боляче, що словами не передати. Хіба вона не жінка? Хіба вона не заслужила хоч кілька лагідних слів в свою адресу хоча б в цей день

Отримав Іван зарплату, пішов в квітковий магазин, і купив найдорожчий букет, який там лише був. Продавчиня захоплено глянула на чоловіка, скроні якого вже покрила сивина, і яким натруженими руками переховував тисячу гривень за букет, і запитала:

– У вас, напевно, якась особлива нагода? Пощастило ж Вашій дружині! Я їй по-доброму заздрю.

Іван нічого не відповів, подякував за квіти, взяв букет і вийшов з магазину. Не встиг він і двері зачинити, як по його щоці по-зрадницьки потекла сльоза. Він не зміг сказати, щоб дівчина, яка так мило посміхалася до нього в магазині, загорнула квіти в чорну плівку, бо йде він до коханої дружини на місце її вічного спочинку.

Відколи не стало Людмили, його світ став іншим, вже два роки минуло з того часу, як вона пішла у кращий світ, а він досі не може оговтатися. І як лише має час, гроші та можливість, так відразу купує їй найкращий букет і їде до неї.

Як же він завинив перед своєю дружиною! Та він за 30 років шлюбу їй жодного разу квітку не подарував, не те, що букет, вважав, що це не по-чоловічому. От всі перед 8-Березням носяться з букетами, а його це дуже дратувало. Ну навіщо витрачати такі шалені гроші на траву, яка зів’яне за кілька днів?

А Людмилі, як і будь-якій іншій жінці, хотілося, щоб їй хоч інколи дарували квіти, адже вони уособлення ніжності, любові і турботи. Проте, пішла вона у кращий світ, так і не дочекавшись від свого чоловіка квітів.

З подарунками – та сама історія. Іван за 30 років не купив дружині ні парфуми, ні сумочку, ні якісь золоті прикраси, і не тому, що грошей не мав, а тому, що не вважав, що це важливо. Максимум, на що міг розщедритись Іван, це дозволити купити дружині нові чоботи, якщо ті вже геть порвалися.

Так і жили. Іван був впевнений, що дружині з ним дуже пощастило, адже він не п’яниця, не гуляє, додому завжди приходить ночувати, нехай і не завжди вчасно.

Той випадок Іван не може собі пробачити, хоч і минуло вже багато років. То було 8 Березня, і вона попередила чоловіка, що хоче цей день провести з ним.

Останнім часом Іван часто затримувався на роботі, бо після роботи з чоловіками вони ще то в бар, то в більярд ходили. Людмилі це не подобалося, але вона розуміла, що і чоловіку час від часу треба давати можливість відпочити від сім’ї і обов’язків, бо вона і справді його дуже любила.

Зранку Іван пообіцяв, що прийде додому відразу після роботи, і вони проведуть цей вечір разом. Та свою обіцянку чоловік не виконав. Він не те, що не привітав дружину з святом, він навіть не прийшов додому ночувати, і не подзвонив, не попередив Людмилу про це.

Можете собі уявити, що відчувала тоді дружина? В той момент їй було так боляче, що словами не передати. Хіба вона не жінка? Хіба вона не заслужила хоч кілька лагідних слів в свою адресу хоча б в цей день?

Найболючіше було тоді, коли чоловік зранку, ніби нічого і не було, пояснив, що його найкращий друг, який працює в банку, попросив його допомогти йому привітати з 8 Березня своїх колег-жінок, яких у нього в відділі було багато. Іван радо погодився, поїхав на ринок, купили для всіх квіти, потім ще заїхали за тортами, і в кінці робочого дня вони вітали працівниць банку з святом.

Засиділися до того, що товариша треба було додому відвезти, бо було вже доволі пізно. Іван, добра душа, по дорозі підкинув ще кількох жіночок додому, бо громадський транспорт уже не їздив, потім завіз додому свого товариша, а потім вирішив, що заночує у спадковій квартирі свого батька, яка якраз знаходилася неподалік, щоб вже не їхати через все місто додому.

Йому все ця ситуація виглядала так просто! Він же нічого поганого не зробив! А в цей час його Людмила проплакала всю ніч. А ще образливіше їй стало тоді, коли вона не могла зрозуміти – чому Іван не пошкодував часу на вітання практично незнайомих йому жінок, навіть квіти їй дарував, а з нею він в цей день так безтактно і безжально повівся.

Людмила була з тих жінок, яка хотіла, щоб все завжди було добре, тому ніколи не виявляла свої негативні емоції, намагалася все згладити. А все це неабияк відобразилося на її здорові. Лікарі сказали, що нема гіршого для жінки, як непережиті негативні емоції, які вона в собі постійно подавляла.

Захворіла Людмила раптово, а коли Іван зрозумів всю серйозність ситуації, було вже пізно. Не стало його дружини, а у Івана таке враження, що не стало якоїсь частини і його самого.

Тепер він носить за кожної нагоди на її могилу квіти. Та вона вже цього не потребує.

Чоловіки, бережіть своїх дружин, поки вони поруч. Дорожіть їхньою любов’ю і відданістю, бо життя не вічне…

Олеся Біла.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page