Зимове щастя…
– Який дивний цього року січень, – думала Анна, вдивляючись у далечінь за вікном. Сірі, не притрушені снігом будинки, повністю відповідали її сірому настрою. Відколи вона живе, такої безсніжної зими вона не пам’ятає.
Але в житті часом буває так само – ти чекаєш чогось білого і світлого, а натомість тебе оточує сірість, і це в кращому випадку. Січень добігав до кінця, зимові свята промайнули, новий рік повним ходом змінював день за днем. Але, в житті Анни нічого не змінювалося.
28 січня для неї особливий день. Рівно рік тому Василь зібрав речі і пішов, нічого не пояснивши. Це вже пізніше з’ясувалося, що чоловік, з яким Анна прожила 10 років, пішов до молодої дівчини, яка чекала від нього дитину. Він дуже мріяв стати батьком, а Анна чомусь не могла здійснити його мрію. Лікарі лише руками розводили, мовляв, видимих причин не бачимо,чекайте, можливо, у вас все ще попереду.
І Анна чекала б, але цей факт перекреслив абсолютно усе – інша жінка подарує йому малюка, тому Василя треба відпустити. Так і зробила, а після цього попливли сірі будні. Здається, світ перестав існувати, життя втратило барви, залишився тільки сірий колір. І зима в цьому році ніби відповідала настрою жінки. Анна все чекала, що ось-ось випаде сніг, і тоді станеться диво, щоранку, прокинувшись, бігла до вікна.
Незважаючи, що Анні скоро виповниться 40, вона, як маленька дівчинка, вірила в дива. Здавалося, все буде, як за помахом чарівної палички, от лише б випав сніг.
Та снігу все не було, синоптики теж нічого доброго не обіцяли. Сумні думки охопили Анну, їй здавалося, що для неї життя уже закінчилося, і що нічого доброго у неї уже не буде.
Та раптом невеселі роздуми жінки перервав дзвінок у двері. Анна відчинила, і не повірила своїм очам – на порозі стояв Андрій, давній товариш Василя. Після їхнього весілля чоловік кудись зник на довгих 10 років.
Виявляється, весь цей час Андрій був за кордоном. А повернувшись, вирішив зайти до товариша в гості. Вони на кухні пили чай і розмовляли про все на світі. Анна спіймала себе на думці, що їй давно вже не було так добре, Андрій виявився дуже цікавим співрозмовником.
Анна розповіла, як несправедливо обійшлася з нею доля, тепер вона самотня – ні дітей, ні чоловіка, і що робити далі, вона не знає.
Андрій зрозумів, що це його зоряний час, і зізнався Анні в коханні. Виявляється, він теж колись закохався у неї, але, коли побачив, що у Василя з Анною все серйозно, вирішив назавжди зникнути з їхнього життя. Проте, забути дівчину так і не зміг. Не знайшовши для неї заміни, Андрій так і не одружився.
В цей вечір він зрозумів, що тепер уже ніколи не відпустить Анну від себе. Пізно ввечері пішов, але обіцяв повернутися.
Зранку Анну розбудив дзвінок в двері. На порозі стояв Андрій, з маленьким букетиком пролісків, його очі були сповнені надії.
Вони пили на кухні каву, їм здавалося, що вони прожили разом життя, так добре буває тоді, коли зустрічаються рідні душі.
І раптом, за вікном почали кружляти сніжинки, довгоочікувана зима нарешті прийшла.
– Але ж синоптики говорили, що снігу не буде, – розгубилася Анна.
– От бачиш, іноді трапляється і таке, – відповів чоловік. – Те, чого ти так довго чекаєш, приходить раптово і неочікувано, і тоді ти розумієш, що таке справжнє щастя.
Автор Олеся Біла
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
