– Анно, зрозумій, життя прожити не поле перейти! Тут всяке буває. Ти тільки не роби категоричних кроків, про які потім пошкодуєш! Охолонь, подумай! – втішала днями моя приятелька Софія свою молодшу сестру.
У сестри великі проблеми – вона знайшла в соцмережах любовне листування свого чоловіка з іншою жінкою, в сльозах прибігла до Софії, мовляв, як бути, що робити далі.
– Насамперед – заспокоїтися, – вчить старша сестра. Взяти себе в руки. Можливо, і навіть напевно, все ще не так погано, як здається. Може, там нічого ще й не було. А навіть якщо і було, подумай, чи потрібно через це руйнувати сім’ю. У вас дитина! Хороші чоловіки зараз на дорозі не валяються. Такі, які не п’ють, заробляють, все тягнуть в будинок, дитину люблять. Спробуй такого іншого знайти. І віддати його так просто якісь іншій жінці – нерозумно!
Софії тридцять шість, у неї самої прекрасна сім’я – троє дітей і чоловік, з яким вони душа в душу живуть вже більше десяти років. Тепер уже майже ніхто не пам’ятає, що в юності Софія збиралася заміж за іншого хлопця. Навіть заяву вже подали, до весілля почали готуватися. І тут у юної нареченої з’явилися підозри з приводу вірності нареченого.
– Ой, ну в двадцять років ми всі ідеалісти! – зітхає вона тепер. – Я ж навіть розбиратися з тим хлопцем не захотіла. Просто обірвала контакти і пішла, нічого не пояснюючи. Підлітковий максималізм. Тепер, з роками, стала мудрішою. Якщо в сім’ї діти, і чоловік в цілому хороший – за сім’ю треба триматися. І навіть якщо зрадив – це ще не кінець світу. Повір мені, багато людей так живуть, і нічого.
Але Анна сестру не послухала, розлучилася з невірним чоловіком, не пробачила зраду. Пішла, і дітей забрала. Ну і що – сидить тепер у мами в квартирі на пташиних правах, ледве кінці зводить, все у неї погано. Перед мамою виправдовується за кожен свій крок.
А чоловік її після розлучення одружився з тією жінкою і у них все у них все добре. Ну і кому від цього краще? Пережила б як-небудь, пробачила чоловіка – зараз він її з дітьми б по курортах возив, а не цю свою нову пасію. І собі гірше зробила, і дітям, зате зберегла свою гордість. Кому потрібна ця гордість?
А як вважаєте ви: пробачити зраду і жити далі, як ні в чому не бувало – це дійсно жіноча сила і мудрість, або, навпаки, боягузтво і неповага до себе?
Чи справді це та сама ситуація, коли треба наступити собі на горло і «жити заради дітей», навіть якщо противно, а не зривати їх з місця і не тягнути за собою в злидні і невлаштованість?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
