Мені 36 років, заміжньою я ще не була. Нещодавно один чоловік зробив мені пропозицію. З Антоном ми зустрічаємося майже рік, і я готова була вийти за нього заміж, створити з ним сім’ю, якби не одне але – він хоче, щоб з нами жила його мама.

Подруги радять мені не поспішати, Антон їм подобається – серйозний, гарний, надійний. А житлове питання радять вирішити по-іншому – піти з чоловіком на квартиру.

Але це те не варіант, я пропонувала, але не хоче. Каже, що маючи власне житло він квартиру знімати не стане. І що тепер робити, я не знаю.

Сама я з багатодітної сім’ї, нас п’ятеро дітей, мої батьки та молодші сестри і брати живуть далеко, у невеликому містечку, там і город свій, і кури. Я найстарша. Тому першою пішла з дому я. Звичайно мені і довелося допомагати мамі ростити молодших дітей.

Коли я сказала, що їду поступати в університет, батьки були проти, але я їх не послухала і поїхала. Жити на стипендію було, звісно, ​​важко. Батьки допомогти нічим не могли або не хотіли, сподіваючись, що я зрозумію і повернуся.

Але повертатися я не збиралася. Підлогу мила у гуртожитку, підробляла офіціанткою, але вищу освіту отримала. Не захотіла повертатись і потім. Зняла кімнату в комуналці, влаштувалася на роботу, почала накопичувати гроші на житло і намагатися просунутися кар’єрними сходами.

Батьки вважали, що якщо я залишилася в місті, значить, було за що. Значить, грошей багато заробляла. А коли заробляєш – допомагай.

У Іринки чобіт на зиму немає, – плакала мама по телефону. – Олежику нема за що купити куртку. Батько сидить удома, завод закрили, а куди він ще тут піде працювати?

І я висилала, небагато, але висилала, років 8. Потім тільки перестала, коли троє старших, що залишилися з мамою та батьком школи закінчили. Яке тут на житло нагромадити!

Про заміжжя мені теж якось не думалося. Тут я зустріла Антона. Серйозний, роботящий, спокійний і весь позитивний. І головне, із квартирою. Власною. Від батька йому у спадок дісталася.

– Мама з батьком розлучилися, – пояснював чоловік, – мама потім заміж ще раз вийшла, Оленку народила. Батька не стало 6 років тому, а мені квартира дісталася.

Антон був одружений, йому зараз 37 років, дітей у тому шлюбі не було, а розлучився він 2 роки тому. Ми почали зустрічатися, все йшло до того, що ми одружимося.

Тільки заяву подали не ми, а сестра Антона зі своїм нареченим. А ще через місяць з’ясувалося, що мама переїжджає до Антона, бо та квартира була вітчима, тому він написав дарчу на доньку. А та сказала, що хоче жити окремо.

Свекруха нічого кращого не придумала ніж переїхати до Антона, щоб не заважати щастю доньки.

– Ти від свого батька спадщину одержав, вона від свого, – кажу. – Але чому мама має жити у тебе?

Антон нічого виразного сказати не зміг, крім:

– Ми розпишемося, як і збиралися. А чим нам мама завадить? Дітей у нас поки що немає, а будуть – мама допоможе.

Я не хочу жити зі свекрухою. Тому відразу запропонувала Антону, давай винаймемо квартиру! Нам чи мамі твоїй. Давай купимо однокімнатну в іпотеку, у мене трохи відкладено, ти додаси.

– Та навіщо мені маючи свою квартиру іпотеку брати? – дивувався Антон. – А знімати ще смішніше! Для матері знімати? Ну як я можу маму на знімання відправити, вона пенсіонерка вже! Навіть якщо платити за неї, як я після цього житиму спокійно? Мама на старості років таке не заслужила.

Він спокійно жити не зможе, а сестра зможе? За два тижні у Олени весілля, за тиждень мама Антона речі до сина перевезе. Ні, я жити з нею не буду. Якщо чоловік у 37 років погоджується жити з мамою, то який із нього чоловік? Мені вже років багато, мені ще зі свекрухою кухню ділити не вистачало. Я сказала Льоші, що квартиру знайшла, з’їду за кілька днів. Якщо хоче, то може з’їхати зі мною.

Але Антон сказав, на знімання зі мною не піде. Тож і цього разу із заміжжям нічого не вийде. Подруга мене переконує, що я роблю неправильно, навіть не спробувала навіть пожити з його матір’ю, може, не все було б так страшно.

Одним словом, я вже не знаю, що робити.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.