Моїй мамі 75 років, півтора роки тому вона занедужала і після виписки із стаціонару постало питання: де мамі жити і хто її доглядатиме. Нас у мами троє дітей: я, старша сестра Віра та брат Степан. Степан своє слово сказав, коли приїжджав маму відвідати ще в стаціонарі, мовляв, він далеко живе, везти маму через пів країни не правильно.
– А мені брати нікуди, – сказала Віра, – ти ж в курсі, дочка з чоловіком не живе, того дивись розлучення. Чекаємо, що день у день прийде додому з дитиною. І син ще лише у 9-му класі.
У Віри двоє, зрозуміло, що мамі там немає місця, та ще й за таких обставин, коли онука з немовлям ось-ось прийдуть жити. Навіть кут для літньої людини відгородити і проблема. Тож виписували маму вже на готове місце, до мене. Чоловік, дякую йому, погодився. Син-студент з нами поки що живе, але у нас квартира трикімнатна, мамі буде в окремій кімнаті зручно.
Я працювала, але зараз робота у мене на дому. У нас фірма, яка надає послуги аудиту та бухгалтерського обліку, так що й доглядати маму, виходить, зможу тільки я. На тому й вирішили. Брат із сестрою обіцяли допомагати матеріально.
– Якщо що дзвони, ми за першим сигналом, сама знаєш! – мало не хором сказали рідні й пішли до рідних берегів.
А коли допомога мені була потрібна не словом, а ділом, то поруч залишалися тільки чоловік і син.
– Не можу, – сказала Віра, – донька все ж таки повернулася до нас. Мені тепер їй допомагати треба. Давай я грошей тобі на картку перекину?
А мені не гроші на картку, мені, бувало, просто перепочинок потрібен був. Від мами не можна було навіть на кілька годин відійти. Вона відновлювалася, але дуже повільно. Так що там відпочити або відірватися на день, я навіть не могла працювати нормально, завжди мати закликала мене. Але я знала, що буває гірше.
– Радій, що так, – втішала мене зовиця, що жила в іншому регіоні, – у мене зараз колега доглядає за батьком, той взагалі з ліжка не встає. Ось де проблеми, а в інтернат не хоче його визначати — від людей соромно.
І я не хотіла. І продовжувала доглядати маму. А тут та сама зовиця нас із чоловіком покликала на весілля свого сина. Чотири дні. Ми мали прилаштувати маму на чотири дні. І не знайшли куди.
Сестра зразу відмовила:
– Я не можу, – відповіла сестра, – ти ж знаєш мою домашню ситуацію. І потім, а з роботою як? Хто мене відпустить, кінець кварталу, звіти, ні, я навіть шефу заїкатися про таке не буду!
Про брата і говорити нічого, не прилетить він заради 4-х днів. Чоловік із сином поїхали, а я залишилася. А потім почула, що сусідка наша збирається здавати квартиру на одному майданчику з нами:
– До дітей перебираюся ближче. Я б і продала, та це ж довго, та й онука виросте.
І тут мене, як осяяло: раз сестра з братом готові допомагати грошима, хай допомагають. Мама квартиру має. Теж двійка, з гарним ремонтом. Вона далеко далеко від нас. Але ж можна теж здати, продати, помінятися.
– Здайте двійку нам, – попросила я, – а потім ми її викупимо.
Сусідка та її родичі здивувалися, навіщо нам ще одна квартира, коли ця простора. А ми квартиру зняли, я винайняла доглядальницю з проживанням і тепер мама поряд, але не повністю на моїх плечах. Я можу спокійно відпочивати, працювати, можу поїхати на кілька днів.
– Давай дарчу оформимо на мою квартиру, – запропонувала мама, – тобі. Ви її продасте, а цю у сусідки купіть.
Привезли нотаріуса, свідків про всяк випадок запросили, оформили все. Через два місяці ми вже продали мамину квартиру, за кілька днів оформили покупку сусідської. Сестра з братом дізналися про все, коли все було зроблено. У них до мене дві претензії:
– Чому зробили все без них, навіть не сказали, що мама вирішила квартирою так розпорядитися. І як я могла рідну маму кинути на чужу людину.
Брат просто все сказав по телефону, образився, мовляв, могла б сказати, але він не претендує ні на що. Хто маму доглядає, тому і спадщина.
А ось Віра, здається, вперше знайшла час і можливість, щоб приїхати до мами. Вона мене запитала:
– Як ти могла? У тебе трикімнатна квартира, а ти й мамину квартиру забрала? Ти ж знаєш, яка у мене ситуація із донькою? Тобі спадщина, а нам із братом нічого? І потім, залишила маму на чужу людину?
– Я у сусідній квартирі, постійно до мами заходжу. У доньки твоєї проблеми? Не питання, я доглядальню звільняю, твоя донька все одно в декреті, кімнат у цій квартирі дві, нехай приїжджає, живе, бабусю доглядає. Я навіть готова підписати договір, додивиться бабусю — квартира їй.
Сестра сказала ні, і попередила, що грошової допомоги більше надавати не буде.
Гаразд, з грошима якось викрутимося. Навіть якщо брат не буде грошей переводити, ми впораємося. Справа не в грошах. Віра мамі навіть не дзвонить. Образилася. Мене один раз тільки набрала, ні, питала не про маму, хотіла дізнатися чи не соромно мені.
А мені за маму прикро тільки.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
