Як ми з Іваном одружувалися, наші мами в один голос говорили нам, що хочуть онуків, щоб ми поспішили з дітьми. І бажано чим швидше, тим краще.
Вони переконували нас, що поки вони обоє ще молоді, то допоможуть нам у вихованні наших дітей, а це дуже важливо для молодої сім’ї.
І так склалося, що дійсно через деякий час я дізналася, що скоро стану мамою.
І моя мама та матір чоловіка були дуже щасливими, коли теж про це почули від нас.
Мені подобалося їх відношення до мене, щиро кажучи.
Навіть чоловікову маму я полюбила саме тоді.
Такі хороші відносини у нас з нею склалися.
Коли народилася у нас маленька донечка, перший тиждень обидві мами постійно були біля дитини, ні на крок не відходили від Тетянки.
Я пояснювала, що не варто дитину постійно на руках носити, адже вона так швидко звикне до цього, але мене ніхто й слухати не став.
Час минав швидко, згодом мами стали менше приходити, та й мені було це краще, в квартирі було спокійніше, я більше часу могла проводити з донечкою і не слухати щохвилини різні поради з обох сторін.
До своєї свекрухи звертатися, щоб вона посиділа з внучкою, мені незручно, адже, як не як, а вона чужа людина мені. До мами можу.
Але одного разу мама прочитала мені цілу лекцію про виховання дітей.
Вона розповідала, що діти повинні жити в сім’ї, і бачити перед собою не бабусь і дідусів, а маму і тата.
Все, що наша донечка робить вперше, то радість для батьків.
Вони повинні в першу чергу радіти кожному новому руху, новому слову, бути поруч щохвилини.
Лише так відбувається найкращий зв’язок між дитиною і татом і мамою.
Я з нею погодилася, але коли ми збираємося з чоловіком до знайомих чи родичів на день народження, або коли я маю з чоловіком поїхати десь у справах, то я прошу, щоб мама посиділа з дитиною, та вона відмовляється це робити.
Мовляв, якщо хочете йти, то беріть і донечку з собою.
Ось так за три роки я ні разу не відпочила.
Моя маленька донечка завжди поруч зі мною.
А от моя свекруха навпаки, вона залюбки брала б онучку до себе, і навіть переночувати, сама мені не раз говорила про це.
Але, можливо, й так не можна говорити, та я не довіряю їй. Чому так сталося?
Не можу добре пояснити, щиро кажучи.
Можливо тому, що в неї часто бувають діти її дочки, моя зовиця часто до мами приводить онуків, адже вона людина активна, у неї завжди багато різних справ.
Я бачу, які невмивані вони бігають по подвір’ю, постійно можуть їсти овочі немиті.
Бабуся не особливо цим переймається, як бачу я, постійно говорить, на ніч умиємося та й все, я своїх дітей так виховувала.
Я не хочу, щоб моя Тетянка бігала такою.
А свекруха ображається на мене за це, адже живе в приватному будинку, а для діток там рай.
Мати чоловіка каже, що її дочка довіряє дітей, а син ні.
Так і живемо поки, порозуміння, як такого, немає між нами.
А як нашій Тетянці виповнилося три роки, я вийшла на роботу, донечка ходила в дитячий садок.
Чоловік мене порадував, і на початку березня купив путівки на відпочинок в Карпати, там якраз ціни непогані були, адже кінець зимового сезону, тому ми могли б там відпочити дешевше, ніж в сезон.
Я попросила маму свою, щоб посиділа з донькою, адже розуміла, що з малою дитиною так добре не відпочити нам з чоловіком, але вона відмовилася нам допомогти.
А свекруха моя, навпаки, хотіла посидіти з нашою донечкою, але я відмовила їй, не знаю, чи вона гарно доглядатиме нашу дитину.
Не можу залишити з нею і все.
Ми полетіли на відпочинок з донечкою.
Коли повернулися – мама моя була задоволена, а свекруха образилася на мене, не розмовляє тепер.
Невже я щось зробила не так?
Хіба це погано, що я не можу довірити свою дитину людині, яка погано, як на мене, дивиться за дітьми?
Фото ілюстративне.