fbpx
Життєві історії
Зовиця мені на початку січня подзвонила. Сказала, що свекруха в стаціонарі, скоро її додому виписують, вона лише лежить, сестра чоловіка доглядати за нею не може, сказала, що прийдеться мені

Моя мама десь майже рік тому занедужала.

Мені тоді якраз подзвонила моя рідна сестра, вона попросила, щоб я доглядала за нею.

Мені було непросто, адже на руках маленька дитина, та моя сестра жила далеко і не могла забрати маму до себе і, особливо, допомагати мені в цьому догляді.

А я жила якраз близько біля мами і погодилася взяти опіку над нею, бо розуміла, що все сходиться до того, що саме я за нею доглядатиму.

Щодня я ходила до мами, прибирала, готувала їй їсти, бігала в магазин та аптеку, допомагала їй у всіх її потребах.

Мама шкодувала мене з дитиною, тому намагалася вставати і трохи щось робити сама, щоб якось полегшити мені роботу, хоча їй було важко робити навіть елементарні речі.

Я прийду до неї, а вона мені вже картоплі начистить, чи посуд помиє, але хоч щось старалася зробити.

– Вибач, донечко, що стільки турбот у тебе з’явилося через мене, я так не хотіла цього, – винувато щоразу мені казала мама.

Видно було, що вона дуже хотіла все робити сама, щоб в мене не було зайвих турбот.

Хоча мені було важко, але я з теплотою і турботою дбала про свою маму завжди і в усьому.

Незабаром мама все робила сама вдома, хоч їй було непросто, а я раз в декілька днів прибігала до неї з дитям, приносила продукти їй і все необхідне.

Мама, дуже добре, швидко відновилася і все стало добре, ми обоє дуже раділи цьому.

Я трохи відпочила, набралася сил як мені сестра чоловіка мого, зовиця, телефонує:

– Моя мама в стаціонарі зараз, скоро її випишуть додому, але їй потрібний догляд. Фахівці їй сказали лише лежати. Доглянь за нею, ти ж знаєш, що потрібно робити. Он маму свою, як швидко ти на ноги поставила, ти з дитям вдома сидиш, а я на роботу ходжу.

Я пояснила спокійно зовиці, що їй буде легше за мамою доглядати, адже вона близько живе, щовечора після роботи може забігати до неї і робити швидко усі справи, а мені з малою дитиною їздити щодня в інший кінець міста дуже непросто.

Я погоджувалася їй допомагати чим можу, але лише декілька днів в тиждень, не більше, бо й своє життя маю і своїх справ вистачає.

Думала так буде добре усім.

Та сестра чоловіка відразу за це на мене образилася, ще й мамі про мене щось наговорила.

Довго зі мною не розмовляли. Я пропонувала свою допомогу, та зовиця відмовлялася від усього.

Вже свекрусі стало краще, але вона так розлінилася, що сама вже нічого не хоче робити.

Донька її й досі бігає до неї щодня, свекрусі сподобалася така турбота і вона дуже швидко до цього добра звикла.

Якщо вона рідної доньки не шкодує, то мені б і зовсім непросто прийшлося.

Вже моя мама ходила до свахи, просила, щоб вона сама щось робила, дала доньці відпочити, але та й слухати не хоче.

А потім зовиця з дитиною були в стаціонарі, я до свекрухи щодня не могла ходити.

У неї одного разу закінчилися продукти і вона пішла по магазинах. Відтоді скрізь почала ходити і все сама робити.

Зараз сміється, дякує мені сестра чоловіка, каже, що мені потрібно було раніше так вчинити з її мамою.

А я вважаю, що мудро вчинила. Хіба не так?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page