fbpx

Зоряна назавжди поїхала з села, щоб не бачити щастя коханого, якого ніяк не могла забути. Дівчина була однолюбкою, і після того, що зробив Тарас, їй було важко повірити ще комусь. Зоряна поринула в роботу. В свої 40 років у неї було все – і кар’єра, і квартира, і машина, єдина сфера, яка досі була нереалізованою – це її особисте життя, заміж вона так і не вийшла. В селі вона не сподівалася побачити Тараса, адже знала, що вони з дружиною давно поїхали з села, люди казали, що вони десь за кордоном живуть. Зустрілися вони випадково, на цвинтарі. Він прийшов провідати свою маму, яка була похоронена біля бабусі Зоряни. Вони декілька хвилин просто мовчки стояли, і дивилися одне на одного. Потім Зоряна першою перервала незручну тишу

В рідних крах Зоряна не була вже давно, занадто болючими були її спогади про село і подію, яка з нею відбулася майже 20 років тому.

А цього разу їй таки довелося проїжджати по трасі повз рідне місце, і вона сама не знає чому, вирішила звернути у знайому вулицю.

“Хоч на цвинтар до бабусі піду”, – заспокоювала себе жінка. Але у самої в душі наростала така незрозуміла тривога, що їй важко було навіть вести авто.

Спогади 20-річної давності нахлинули на неї так яскраво, наче все це було вчора.

Зоряна росла сиротою, виховувала її бабуся, тому що її батьків не стало, ще коли вона дитиною була.

З зрозумілих причин, дівчинка росла не в розкошах, бабуся, в силу своїх можливостей, могла дитину забезпечити лише найнеобхіднішим.

Та Зоряна нічого і не вимагала, вона рано подорослішала, мала твердий, впертий характер, і не раз говорила бабусі, що вона всього досягне сама.

А бабусі вона була вдячна за те, що та не віддала її до дитячого будинку, а взялася ростити її сама. Може, вона і не дала їй грошей і спадку, але бабуся навчила її людяності, людей навчила любити, і ставитися до всього і до всіх з розумінням – а це в житті важливіше, ніж гроші.

Як і обіцяла, Зоряна добре вчилася, і поступила своїми силами в університет. Мала стипендію, підробляла вечорами, тому коли на вихідні приїжджала додому, то завжди привозила бабусі багато гостинців.

А з часом, почала допомагати старенькій і грошима.

В один з таких приїздів додому, Зоряна з важкою сумкою йшла пішки в село, бо не встигла на останній автобус, і їй зупинилася автівка.

Це був хлопець з їхнього села, Тарас. Зоряна знала його, хоч він і був старшим за неї на 6 років. Тарас був єдиним сином у своїх батьків, його родина вважалася дуже заможною.

Хлопець запропонував Зоряні, що підвезе її, і відтоді її життя дуже змінилося. У них з Тарасом виникли взаємні почуття, і вони стали нишком зустрічатися.

Бабуся Зоряни, коли про це почула, то лише головою захитала, бо знала старенька життя, і відчувала, що не захочуть ці багатії її Зоряну за невістку.

“Бідні багатим не пара”, – не раз повторювала бабуся.

“Бабусю, ну що це за середньовіччя? Ми живемо в інший час. Гроші не головне, головне – це любов. Ми з Тарасом кохаємо одне одного, а решту ми собі заробим”, – заспокоювала стареньку онучка.

Та Зоряна і справді була занадто молодою і довірливою для того, щоб зрозуміти, що в словах бабусі є правда.

Одного разу, в суботу, до них завітала майбутня свекруха, мама Тараса. Вона прийшла, щоб особисто повідомити, що Зоряна – їм не пара, і що вони для свого єдиного сина хотіли б кращої невістки.

Це було дуже неприємно. А ще неприємніше стало тоді, коли цього ж вечора приїхав Тарас, і сказав, що їм треба розлучитися, бо батьки грозяться, що заберуть у нього машину, яку вони йому нещодавно купили.

– То машина важливіша за мене? – сумно запитала Зоряна. – Тоді нам нема про що більше говорити…

Невдовзі село облетіла новина, що Тарас одружився з єдиною донькою місцевого лікаря. Як то кажуть, гроші тягнуться до грошей.

А Зоряна назавжди поїхала з села, щоб не бачити щастя коханого, якого ніяк не могла забути. Дівчина була однолюбкою, і після того, що зробив Тарас, їй було важко повірити ще комусь.

Зоряна поринула в роботу. В свої 40 років у неї було все – і кар’єра, і квартира, і машина, єдина сфера, яка досі була нереалізованою – це її особисте життя, заміж вона так і не вийшла.

В селі вона не сподівалася побачити Тараса, адже знала, що вони з дружиною давно поїхали з села, люди казали, що вони десь за кордоном живуть.

Зустрілися вони випадково, на цвинтарі. Він прийшов провідати свою маму, яка була похоронена біля бабусі Зоряни.

Вони декілька хвилин просто мовчки стояли, і дивилися одне на одного. Потім Зоряна першою перервала незручну тишу.

– А я і не знала, що твоєї мами уже немає. Співчуваю, – сказала вона.

– Дякую, – опустивши очі, відповів Тарас.

І відразу додав:

– А знаєш, вона згадувала про тебе часто, все себе картала, що завинила перед тобою дуже.

Зоряна не знала, що на це відповісти, тому мовчала. Адже відмотати час назад ще нікому не вдавалося.

– І я теж прошу тебе вибачити мені, якщо зможеш. Бо маю перед тобою гріх – проміняв тебе на машину. А знаєш, з Світланою я так і не зміг стати щасливим, не зміг полюбити її, тому ми і розлучилися.

– Навіщо зараз про це говорити? – стиха спитала Зоряна. – Якщо доля так розпорядилася, то їй видніше.

А яка Ваша думка? Це доля? Чи Тарас таки зробив помилку, за яку розплачуються своїм життям, як мінімум троє людей – він, його дружина і Зоряна.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page