Зоряна народилася і виросла в селі. Дівчина росла розумною і талановитою, і батьки відправили вчитися її в обласний центр, туди їхала вся молодь з цього села. Хто вчитися, а хто працювати. Велика частина з них, вважала за краще там і залишатися, тому саме село здебільшого складалася з бабусь і дідусів, молоді практично і не було.
Зоряна спокійно провчилася у міському університеті, там же навчався Іван, її хлопець, з села. Потім вони влаштувалися на роботу. Вона на фірму продавцем, а він туди ж, але водієм. Вони вже жили разом, і Зоряна зрозуміла, що чекає дитину. Вони планували одружитися, але в один день її нареченого забрали небеса.
Зоряна була розгублена, не знала, що тепер робити. У декреті, в місті, на знімному житлі, вона не зможе прожити одна. І вона прийняла рішення повернутися додому, до батьків. Там народити, а потім і на роботу вийти.
Але приїхавши додому, мати виставила її за поріг, після довгих пояснень: – Ти, що ж це, зганьбити нас вирішила? Ми тебе вивчили, в місто відправили, а ти ось як виходить?! Іди і не повертайся!
Зоряна не очікувала такої реакції, але вирішила поїхати. Виїхати назад в чуже для неї місто. Вона брела на зупинку, і саме тоді зустріла свою давню подругу Ірину. Та, теж їхала у справах в місто, і запропонувала підвезти Зоряну. По дорозі Зоряна все їй розповіла, як закохалася в Івана, як він її любив, як вони хотіли малюка, як планували одружитися і жити. І як різко все змінилося.
– Мені жити нема на що, як я зможу підняти сама дитину? – плакалася подрузі Зоряна.
Тут Ірина різко загальмувала.
– А ти до мами Івана ходила? Казала їй? – запитала вона Зоряну. А коли почула, що ні, розвернулася і попрямувала прямо до будинку Івана. Вона буквально змусила розповісти Зоряну, що сталося у них з Іваном і в якому становищі вона тепер опинилася.
Стефанія Олександрівна, мама Івана, подивилася на двох подруг, і почала плакати. Дівчата стояли і мовчали… Зоряна вже безліч разів пошкодувала, що послухала подругу і прийшла сюди. Якщо її рідна мама їй не повірила, то чому має повірити мама Івана?
– Дитинко, дякую тобі! Я ж вже й не сподівалася! Нікого в мене і не залишилося, сама знаєш. Чоловік і син залишили мене. Для мене ця новина – велика радість! Я ж уже змирилася з самотньою старістю. А у мене тепер нове життя почалося! Спасибі тобі. А жити будеш у мене! Дитинку народиш, разом виховувати будемо. А там видно буде, донечко, хочеш на роботу виходь, а не хочеш, так помагай тут по городу, у мене ще пенсія є. Проживемо, от побачиш – все буде добре.
Ось так, рідна мама погнала, а свекруха прийняла, як дочку. А Ірина стала хресною матір’ю донечки Зоряни, яка незабаром народилася.
Фото ілюстративне – pikist.
