З своєю мамою я не бачилася майже 20 років, відколи я поїхала з нашого містечка на навчання. Наше спілкування припинилося тому, що мама вийшла заміж вдруге і стала жити новим життям. Про мене вона теж не забувала, але головними в її житті стали чоловік і їхній спільний син, мій молодший брат.
Мій вітчим до мене ставився рівно, він мене просто не помічав, і грошей на мене теж не виділяв, мої потреби оплачувала мама з своєї зарплати, але коли вона народила мого молодшого брата і пішла в декрет, їй стало важко мене утримувати.
Я переїхала до бабусі, маминої мами, і стала жити з нею. Моя ж мама спочатку мені телефонувала інколи, а потім і зовсім про мене забула, бо була поглинута клопотами про малюка і чоловіка.
Мені не вистачало маминої турботи, хоч бабуся і з усіх сил намагалася це компенсувати. Найбільш образливо було те, що мама не цікавилася ні моїми проблемами, ні моїми успіхами. Тим часом, я закінчила університет і почала не тільки на себе заробляти, але й бабусі допомагати.
Потім я вийшла заміж, ми з чоловіком купили квартиру. Про бабусю я не забувала, через день приїжджала до неї і привозила все необхідне. За весь цей час мама ні разу не приїхала ні до мене, ні до своєї мами. Я так розумію, вітчим не дуже хотів, щоб вона з нами спілкувалася, а ослухатися чоловіка мама не могла.
Місяць тому не стало бабусі, особисто для мене це стало важкою втратою, адже ріднішої людини за неї у мене не було. Ми з чоловіком організували пoхорон. Мама приїхала, але лише щоб попрощатися з бабусею, вона навіть не запитала, чи треба може якоїсь фінансової допомоги. Якщо чесно, то вона взагалі зі мною не говорила.
Знайшла мене мама через кілька днів, коли дізналася, що бабуся її в заповіті не згадала. Свою квартиру бабуся переписала на мене. Цей факт мамі дуже не сподобався, вона вважає, що це вона, рідна дочка, має бути єдиною спадкоємицею.
Заповіт мама збирається оскаржувати в суді. Мені від цього дуже неприємно, сама думка, що я буду судитися з рідною мамою, наводить на мене сум. Я вже навіть думала відмовитися від цієї квартири на її користь, але чоловік не дозволяє, каже, що якби бабуся хотіла, щоб її квартира належала моїй мамі, вона б написала про це в заповіті.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.