Олена забрала маму з села до себе в місто, в свою столичну квартиру.
Але ще відразу маму попередила, що в столиці все дорого, і ціни зростають ще, з роботою у них з чоловіком останнім часом незрозуміло що твориться, загалом, ситуація в них дуже складна.
І кредит ще не виплачений, і діти-підлітки, яких потрібно забезпечувати і на ноги поставити ще.
А тепер ще й мати до них переїхала!
Олена сказала, що матері своїй вона, звичайно, дуже рада, але витрати зросли у них серйозно.
Виходячи з цього, дочка сказала, щоб мама теж брала участь у їх спільному сімейному бюджеті, віддавала їм всю свою пенсію.
А мама образилася:
– Останнє у мене забираєте, виходить, – каже і дуже ображається на дітей.
Свою маму Олена забрала до себе пів року тому з маленького села в місто.
Мамі начебто не так багато років, близько сімдесяти, але самопочуття у неї останнім часом сильно похитнулося і це стало дуже помітно, і стало ясно, що жити одна вона вже не може.
– Моя мама давно просилася вже до нас, самотньо їй там одній було, але ми все якось тягнули, доглядальницю їй там найняли. Ну як доглядальницю, скоріше, помічницю по господарству і компаньйонку. Мама ще сама на ногах. Жінка та просто приходила, прибирати допомагала, готувати і спілкувалася з мамою, щоб їй не самотньо було, – поділилася зі мною моя знайома Олена.
Хату в селі дочка пропонувала продати, але мати все ж позбутися єдиної власності принципово не захотіла, просила, щоб залишили її дім.
Тому хату залишила на сусідів, швидко зібрала у валізу найнеобхідніше і переїхала в трикімнатну квартиру до доньки.
– Не встигли заговорити про переїзд. Тут же мама всі справи вирішила і зібралася швидко.
Щиро кажучи, сама Олена відкладала момент переїзду мами як могла, розуміючи, що в спільному проживанні просто їм не буде спокою.
Мама – людина літня, зі своїм укладом.
Сама собі господиня, звикла жити одна, ні на кого не озираючись. Все повинно бути по її.
А у Олени своя велика сім’я, чоловік і дві донечки.
Живуть вони середньо, працюють, виплачують кредит за свою трикімнатну квартиру, платити залишилося ще пару років, тому зовсім не розкошують, а економлять останню копійку.
Чоловік Олени до перспективи переїзду тещі поставився без захвату, правду кажучи, але й особливо не заперечував, щоб мама дружини жила разом з ними.
Настійно порадив тільки схиляти маму до продажу її хати в селі, з тим, щоб, коли чоловік і жінка виплатять кредит за свою трикімнатну квартиру, взяти кредит на квартиру для мами Олени і відселити її в окреме житло, так, мовляв, буде краще усім.
Гроші від продажу хати пенсіонерки використовувати як початковий внесок, а потім би та квартира залишилася б одній з їх доньок.
А пару років поки чоловік погодився жити з мамою дружини під одним дахом.
Маму прикріпили до столичної поліклініки, почали робити необхідні обстеження.
На деякі консультації возили платно, щоб не втрачати час.
І в бюджеті сім’ї за цей час відбулися деякі зміни.
Олена кілька тижнів просиділа без роботи, вийшла на роботу тільки нещодавно.
Чоловік її теж кілька разів отримав лише частину зарплати.
І, судячи з усього, таку він і буде отримувати надалі.
Ні, вони не голодні, звичайно, і на оплату кредиту їм трохи вистачає.
Але все ж зниження доходів і майже одночасне збільшення сім’ї на одну людину виявилося відчутно.
– Маму довелося одягнути, взути! – розповідає Олена подрузі. – Приїхала в якомусь лахмітті, як сирітка. Штани їй купили, темні, світлі, пару кофт, блузочку на літо, взуття. Загалом, практично гардероб! На консультації фахівців витратилися. Мама любить сир хороший, а він зараз ой який небюджетний. Чаї п’є постійно – то з шинкою бутерброд, то з сиром. Тут парфуми у мене побачила, сподобалися – ой, а можна мені? Ну не скажеш же, що не можна. Минулого тижня кинулася, а він майже скінчився. Новий треба купувати. Світло, вода теж – мама ж постійно вдома. Рахунки приходять такі, що ой.
При цьому вкладатися в бюджет мама, мабуть, не планувала абсолютно, вона навіть й не думала про це.
Пенсія у неї невелика, звичайно. Проте, вважає дочка, якусь частину мама цілком могла б вкладати в загальний котел, чому б і ні?
А мама образилася.
Вона їхала до дочки в місто з села, розраховувала жити на утриманні дітей і пенсію відкладати на «всяке може статися».
– У всіх старі батьки, – ображено говорить мати, – дочки мама, так і живуть – «все, що моє – моє, а що твоє, то наше». Для цього ж і ростили дітей, свого часу у всьому собі відмовляли, щоб не відмовляти в старості.
Олена тепер сама вже не знає, як правильно вчинити. Шкодує, що забрала маму з села, адже вона ще не старенька зовсім, ще сама може про себе подбати.
Донька вже іноді думає, що можна хоч до зими відвезти маму назад. Але чи правильно це?
Фото ілюстративне.
