У мене солідний сімейний стаж, вже 17 років, а дитині всього рік, хоча цієї осені мені виповнилося 40 років. Моїх батьків не стало давно, я тоді ще тільки школу закінчувала, а ось у чоловіка мого – повний набір. Мати, брат, сестра.
Жили ми з самого початку у мене, в батьківській двокімнатній квартирі. А чоловіка сімейство теж в двійці, але всі разом, та ще зовиця чоловіка туди ж привела, дитина народилася. Зіна, сестра чоловіка, зі своїм чоловіком жила погано, в кінці кінців вона його просто вигнала, свекруха ж, вважала, що розлучення – це страшний гріх, тому влаштувала дочці нестерпні умови життя.
Зіна була в декреті, дочці рік, свого заробітку немає, так що на знімання піти не могла, тоді вона нас попросила, щоб з дитиною пожити у нас, тимчасово, поки не вийде з декрету. Мені, звичайно, не дуже хотілося її в свою квартиру пускати, але чоловік просив, ну нехай, думаю, з’їде, як вийде з декрету. Але сестра чоловіка і не думала з’їжджати. 15 років прожили з нею і з її дочкою.
Нормально співіснувати в одній квартирі нам не виходило, бо вони вважали, що вони в гостях. А якщо так, то я повинна була їх обслуговувати: прибери, подай, приготуй, віднеси. З кожним місяцем ступінь їх нахабства лише зростала. Якось я не витримала і сказала, що не хочу більше їх утримувати, на що сестра нахабно відповіла:
– Нас годує мій брат, а не ти. Так що грошей я тобі давати не зобов’язана. А ти – бездітна, то ж радій, що хоч племінниця в тебе живе.
Те, що вона живе в моїй квартирі, зовицю не бентежило. А потім вона почала на рік-півтора зникати з їх життя. То одна пропаде, то разом з дочкою. Це залежало від того, як її черговий співмешканець ставився до Алінки. Деякі кавалери чужу дитину бачити у себе в будинку не бажали, тоді племінниця залишалася надовго у нас жити.
І ось, після 16 років бездітного шлюбу Бог нарешті нагородив мене дитиною. Чоловік радів, тим більше, що Зіна з Тетянкою черговий раз з’їхали до нового співмешканця. Я зробила в кімнаті, в якій жила зовиця з дочкою ремонт, перетворивши її в затишну дитячу.
Закупила меблі, приготувала все до народження довгоочікуваної дитини. У визначений термін народився Микитка, здоровий, спокійний малюк. Сину було півроку, коли заявилися несподівані гості: Зіна і Тетяна, причому тепер Тетяна чекала дитину.
Але в мої плани таке «повернення додому» не входило. Я сказала, що їхня кімната тепер є кімнатою мого сина, так що нехай вони самі вирішують свої проблеми, вистачить, стільки років гостювали, пора і честь знати.
Зовиця і не думала відступати, вона наполягала, що Тетяні нікуди йти. Але цього разу я була категоричною, нагадала, що це моя квартира і я буду вирішувати, хто тут буде жити.
Чоловік почав було мене вмовляти, що нехай поживе, ну соромно вигнати, не чужа ж. Я нагадала їм, що у бабусі зараз двокімнатна квартира в повному розпорядженні, адже брат чоловіка до дружини поїхав жити.
Мені таки вдалося виставити з будинку родичок чоловіка. Чоловік зі мною не розмовляв тиждень. Тетяна пішла жити до своєї бабусі, яка побурчала, але внучку не вигнала, а Зіні з’являтися в квартирі заборонила.
Бабусю хвилювало лише одне питання: хто буде годувати Тетяну та її дитину. Природно мій чоловік, хто ж ще. Відносини у мене з чоловіком погіршуються з кожним днем. Я втомилася від вимог його сестри і племінниці, від докорів свекрухи, яка теж вважає, що я повинна була дати притулок племінниці у себе.
Нещодавно так і заявила: – Мені, старій, важко з дитям поневірятися, а ти відмовилася допомагати, безсовісна. Все одно ж зі своїм сидиш, де один, там би і другий…
Чоловік теж вважає так, а я внутрішньо готова навіть до розлучення. Але знову повісити на себе з добрих почуттів ярмо, за яке досі платять чорною невдячністю – це вже ні.
Фото ілюстративне – pinterest.
