2 роки тому я вийшла заміж вдруге. Перший мій шлюб був швидкоплинний – дуже рано я вийшла заміж, з першим чоловіком рік прожили і розбіглися: нічого не нажили, квартира була орендована, ділити було нічого, просто розлучилися і все. Я повернулася до мами і сестри – ми жили в трикімнатній квартирі. Мами потім не стало, ми з сестрою вирішили продати трикімнатну квартиру, і купити собі по однокімнатній квартирі, навіть доплатити ще трохи довелося. Так я жила одна майже до 33-х років, поки не зустріла свого чоловіка, Руслана.
Зі свекрухою я познайомилася ще до весілля. У майбутнього чоловіка був день народження, він привів мене до неї. Так було цікаво: їй би синові увагу приділяти, а вона мені, але не тому, що їй сподобалася як людина, а мабуть я просто вигідний варіант як невістка. Вона мене весь час випитувала – чи є у мене своя квартира, в якому вона стані, де я працюю, які перспективи на підвищення і так далі. А потім ще скаржилася, що до мене у її сина була дівчина «ні кола, ні двора» і все на їх багатство задивлялася. Ну яке у них багатство: двокімнатна квартира, маленька дача і бабусина квартира, яка коли-небудь дістанеться чоловікові у спадок. А бабуся ще міцна та здорова і цього можна й не дочекатися зовсім. До слова сказати, чоловік на два роки молодший за мене, молодий ще, а в родині він один син і внук.
Розписалися ми з ним швидко, стали жити у мене. Хотілося б дітей, та квартира трохи мала для сім’ї. Надумали відкладати з обох зарплат, щоб взяти хоча б двокімнатну після продажу мого житла. Начебто вже досить зібрали. Але мені моя сестра каже: «Дивися не промахнись: ось зараз продасте однокімнатну, купите двокімнатну з накопичених грошей, де є теж твоя доля. А якщо розлучитеся? Квартира навпіл? І що ти тоді купиш? Складай шлюбний договір, перш ніж щось купувати, навіть якщо ти думаєш, що з чоловіком все життя проживеш!».
Я дійсно задумалася. А, і правда, вона має рацію! Навіть якщо візьмемо нову квартиру, то перевеземо туди і мої меблі, яким всього лише рік, я дорогу кухню ще перед весіллям купувала. Я сподіваюся, що в разі розлучення до поділу ложок-виделок не дійде, але всяк з документом надійніше було б. Порадилася з юристом, так, все вірно – можна на будь-якому етапі подружнього життя це зробити. Сказала чоловікові, він якось ніс від образи покривив, але ніби як погодився. Навіть своїй мамі він нічого не сказав, я сама їй з необережності випадково сказала. Що тут почалося: «Та як тобі в голову таке прийшло? Ти не любиш мого сина? Так якщо у вас дитина народитися, то в разі розлучення він і так вам все залишить! Це ж треба так чоловіка нелюбити свого і не довіряти йому!». Загалом, вона так кричала на мене, причому вперше! Я навіть не думала, що вона така людина.
Тепер вона налаштовує мого чоловіка проти мене. Називає мене жадібною, уїдливо жартує в мою адресу. Навіть згадала недавно колишню подружку чоловіка, у якій ні кола, ні двора, зате такою меркантильною вона не була. Дивно, чому вона тоді мені розповідала, що ця дівчина на їх «багатство» задивлялася. Загалом, я думаю, що права тут я на сто відсотків, але через обурення свекрухи мені вже нічого не хочеться – ні продавати, ні купувати. А дітей хочеться. Але вже і чоловік, за повчанням свекрухи, відмовляється від цього шлюбного договору, каже: або довіряй мені, або життя у нас з тобою не вийде. Уже й не знаю, як бути. Що мені робити?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – skif-tag.livejournal.
