fbpx
Життєві історії
Зі своєю донькою ми домовилися, що вона з дітьми приїде до нас в село на Великдень тижні на 3. ми з чоловіком такі щасливі були, що й словами не передати. А потім Ольга мені дзвонить і каже: “Мамо, ну ви ж не проти, що з нами Андрій приїде? У нього відпустка в травні буде, два тижні.” У нас з батьком аж настрій пропав. Тому що я проти, щоб зять їхав до нас. Бачити його не хочу. Ну, звичайно, доньці я нічого не сказала, приїжджайте з Андрієм, кажу. Хоча моє ставлення до нього вона знає

– Я зі своєю донькою домовилася, що вона з дітьми приїде до нас на Великдень, тижні на три, – розповідає 64-річна Людмила Андріївна. – Ми вже онучок не бачили більше року, бо вони сиділи постійно вдома, нікуди не хотіли вибиратися, в минулому році вони до нас не приїжджали. Тільки по комп’ютеру спілкуємося з ними, бачимо їх, а вони нас. Але це все одно не те. Скучили за дівчаткам нашими, дуже скучила. Ми такі раді були з батьком, що вони їдуть.

– Дивно. А чому були? А зараз що, не раді їх приїзду?

– Та справа в тому, що Ольга, дочка наша, зателефонувала пару днів назад. Каже, мамо, а ви ж не проти, що ми з Андрієм приїдемо? Йому відпустку дали на перші два тижні травня якраз. Андрій – це чоловік її, наш зять. І все настрій наш з батьком геть зіпсувався. Тому що я проти! Бачити його не хочу. Ну, звичайно, доньці я нічого не сказала, приїжджайте з Андрієм, кажу. Хоча моє ставлення до нього вона знає.

Людмила Андріївна з чоловіком живуть у невеликому селищі в 300 кілометрах від столиці, їхня дочка Ольга з сім’єю – у столиці. Дітей у Ольги і її чоловіка Андрія двоє – дівчинки трьох і шести років. Ользі тридцять п’ять, в столиці вона живе вже років десять, і практично відразу, як приїхала і влаштувалася на роботу, познайомилася з Андрієм, який пізніше став її чоловіком.

Зараз Ольга не працює. Компанія, з якою вона йшла в свій перший декрет, давно вже розпалася, і повертатися на роботу молодій матері нікуди. Потрібно шукати нове місце і працевлаштуватися, а з маленькими дітьми це непросто.

Тому поки Ольга сидить вдома і її забезпечує з дітьми лише один чоловік, а сама Ольга займається дітьми і смажить котлети. З чоловіком живуть непогано, хоча Людмилі Андріївні зять не подобається категорично.

– Спочатку ми з батьком до нього всією душею тягнулися, – розповідає вона. – Коли вони до нас знайомитися приїхали, він нам навіть сподобався. Зустріли, я такий шикарний стіл накрила їм, два дні готувалася до їх гостини. Задоволений був, дочка говорила! А потім почалося. Ну да, ми люди прості, небагаті. І ставлення до нас у зятя байдуже.

– Ну, можливо. Може, ви просто не зрозуміли один одного?

– А що там розуміти? Ось скільки разів приїжджала до них у столицю, завжди сумки везу туди непідйомні! І м’ясо везу, і варення, і гриби, і інші заготовки всякі. І хоч би раз зустрів мене на вокзалі! У нього ж машина! Але ні, весь час Ольга зустрічає нас одна, беремо з нею таксі, їдемо до них додому. Ольга каже – він працює! Ну, може, і працює, звичайно. Тільки про приїзд я завжди попереджаю за кілька тижнів. І невже з роботи відпроситися не можна пару раз на рік, до того ж не на цілий день, а на пару годин – тещу зустріти з гостинцями, адже сумки у мене важкі? А Андрій – звичайний менеджер, він на роботі не незамінна людина зовсім. Без нього нічого там не станеться.

Але якби тільки це, Людмила Андріївна і не подумала б ображатися на зятя.

Проблема в тому, вважає вона, що він байдуже ставиться до сім’ї, а головне – до дітей.

– Квартиру йому батьки купили, коли він ще в школі вчився! – розповідає Людмила Андріївна. – Там ніхто не прописаний. Батьки його проти. Андрій прописаний у них, і це спеціально зроблено, щоб він дітей в свою квартиру не прописав. В результаті діти прописані з Ольгою, як ти думаєш, де? У нас з батьком! Я доньці кажу, що за сім’я у вас така? А вона – все нормально, мамо, я заміж виходила не за квартиру, мені нічого від них не потрібно. Тобто в будь-який момент Андрій просто виставить валізу за поріг і все тобі кохання.

Крім того, Андрій зовсім нічого не робить вдома. Людмила Андріївна приїжджала до дочки три роки тому сидіти зі старшою онукою, поки Ольга народжувала другу дитину, бачила, що зять не тільки тарілку за собою помити не може – він і вилку не в силах взяти. Абсолютно не уявляє, де в будинку знайти шкарпетки або чистий рушник, і чим нагодувати дитину перед сном.

– Я Ользі після виписки сказала, що важко їй буде – за фактом у неї не двоє, а троє дітей! – розповідає Людмила Андріївна. – За два тижні, що я була, Андрій вдома палець об палець не вдарив. Не тільки в плані жіночої роботи, а й чоловічої. Ні кран полагодити, ні зварити макарони. До дитини теж тільки мимохідь звертається.

Яка дочці користь від чоловіка – Людмила Андріївна щиро не розуміє. У будинку нічого не робить, до дітей байдужий, і навіть столичну прописку для своєї родини зробити не зміг.

– І от не хочу я бачити його у себе в гостях, дуже не хочу, – констатує Людмила Андріївна. – Доньці і онукам рада, і навіть щаслива, що вони приїдуть до мене, ще й так надовго. Але тільки не Андрій. Знову буде сидіти носом в телефоні, зітхати, скаржитися, відмахуватися від дітей. А мені – обслуговувати його по вищому розряду. Прямо весь настрій впав.

Людмила Андріївна з чоловіком готуються зустрічати рідних, але так розчаровані, що і зять до них приїде на два тижні.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – taras1111.blogspot.

You cannot copy content of this page