Щороку на Різдво я збираю у себе всю нашу родину, мені як мамі дуже приємно, коли до мене приходять діти, це найбільша радість.
У мене є син і дочка. Дочка сказала, що не приїде в цьому році на Різдвяні свята до мене.
Через це я дуже засмутилася, але розумію, чому вона так вирішила. Вона дізналася, що свою квартиру я заповіла колишній невістці.
Просто я вважаю, що невістці зараз це потрібніше, ніж доньці. Тому я і прийняла таке рішення.
Дочці моїй, Тетяні, 35 років, їй не так потрібне житло як Оксані.
Та й не невістці я квартиру віддаю, а внукам. Син пішов з сім’ї і я вважаю своїм обов’язком допомогти його дітям.
У Тетяни – сім’я, дитина, бачу – зять дуже старається, гроші додому приносить, подарунки купує, про дитину дбає. Так що, я вважаю, що у дочки все добре, їй моя допомога не потрібна.
А от невістку мені шкода, хороша вона. Але у сина з’явилася інша і він без вагань пішов із сім’ї. Залишив дружину з двома дітьми, молодшому не було й року.
До Оксани я завжди ставилася як до дочки. Син сім’єю з самого свого весілля так і жили зі мною у моїй двокімнатній квартирі. Онуки виросли у мене на руках.
Невістка, мила, добра, до того ж рано сама залишилася без матері – за роки шлюбу з моїм сином стала мені рідною. У нас з нею майже ніколи не було серйозних непорозумінь.
Після розлучення син зібрав валізу і пішов жити до своєї нової пасії, а невістка з дітьми залишилася у мене.
До батьків вона повернутися не може, там хата в селі без зручностей, по воду на вулицю треба ходити, для дітей ніяких умов.
Те, що син пішов з сім’ї, мене дуже підкосило. Цілий рік після розлучення я хворіла, і Оксана мене дуже підтримувала.
Тетяна, звичайно, теж брала участь, але в основному матеріально. Часу прийти, побути зі мною, у неї не було. А невісточка таки завжди поруч була.
Весь цей час, у глибині душі я сподівалася, що син схаменеться і повернеться в «справжню» сім’ю, до дружини та дітей. Та цього не сталося.
Син благополучно живе з новою дружиною, яку я так і не прийняла і бачити її не хочу. А нещодавно дізналися: виявляється, у них скоро буде спільна дитина.
Тому я вирішила розібратися зі спадщиною. Тобто квартирою. Я склала заповіт на Оксану і на двох онуків. Тому що Оксані, бідолашній, на квартиру не заробити, а в неї діти.
У дочки якась квартира, хоч на околиці і вполовину з чоловіком, є. Тому я вважаю, що не обділяю її. З чоловіком у них тепер все добре, так що він подбає і про неї, і про майбутнє дитини.
А я маю дбати про майбутнє онуків від сина, адже про них просто нема кому подбати.
Оксана не має ні роботи, ні житла, ні освіти, їй йти нікуди і дітей вести теж. Іншого дому, крім цієї квартири, у неї немає. Тому я вважаю справедливим, якщо в квартирі залишиться Оксана з дітьми.
Я сподівалася, що дочка мене зрозуміє. Мені завжди здавалося, що вона любить племінників, завжди їм все купувала, та, як виявилося, все не зовсім так, як я думала.
Тетяна мені сказала, що вона і її дитина теж заслуговують на спадщину і навіть брату подзвонила, скаржилася, що через нього вона залишається без нічого.
Зі мною дочка спілкуватися не хоче, каже, що на Різдво до мене не прийде, мовляв, у мене тепер є Оксана.
А мені прикро, я ж хотіла зробити як краще. Ну чому моя дочка так себе поводить?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.