Ніколи б не подумала, що за свого життя я побуваю ще й в Канаді, але доля іноді так закрутить, що й не придумаєш. Я вже отримала візу і найближчими днями лечу в цей далекий край. Може мені ще вдасться відговорити доньку, бо щось мені підказує, що вона знов робить помилку.
Мені 53 роки, дочці моїй 25. Ірина в Канаді всього кілька місяців. В березні, коли почалася війна, дочка переїхала в Польщу. А потім хтось їй порадив летіти в Канаду, для українців в спрощеному порядку відкривають візи, ще й переліт безкоштовний.
Зі мною дочка не радилася, вона сама прийняла рішення, а мене вже перед фактом поставила, мовляв, мамо, я вже в Канаді. Я б пораділа за неї, якби не дізналася, що поряд з нею якимось дивним чином опинився її колишній хлопець Давид.
Кілька років тому моя дочка зустрічалася з цим юнаком. Я тоді якраз на заробітках в Греції була. Ірина мені зателефонувала, і радісним голосом сповістила, що вона переїжджає до свого нареченого, а влітку я приїду додому і ми справимо весілля.
Але приїхала не я додому, а дочка до мене в Грецію. Так вона втікала від свого нареченого. Давид виявився дуже неприємною особистістю, він ще довго шукав Ірину, вона два роки в Греції зі мною жила. Він писав, телефонував, одним словом, влаштував нам цілий бразильський серіал.
Потім все стихло, Давид кудись зник, ми заспокоїлися, і вже разом повернулися додому. А місяць тому Ірина мені з Канади телефонує, і я по відеозв’язку бачу біля неї того самого Давида. Вони двоє радісно мені повідомляють, що будуть одружуватися.
Дочка мені потім пояснила, що зустрілися в Канаді вони випадково, і що це сама доля хоче, щоб вони разом були. Ірина мене переконує, що її наречений змінився, став зовсім іншою людиною, він визнав всі свої помилки і обіцяє, що таке більше ніколи не повториться.
Я не вірю жодному його слову, люди не змінюються. Шкода, що дочка по своїй необізнаності ще цього не розуміє. Вони запросили мене на весілля. Я лечу в Канаду, а на душі мені дуже неспокійно.
Що робити? Як вберегти дочку від неправильного кроку?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- На саме Різдво я мала одного дивного гостя, ніколи б не подумала, що ще колись побачу його, а він взяв, і сам прийшов. Це був мій колишній чоловік Степан, він постарів за всі ці роки, але я відразу його впізнала. Виявилося, що сімейне життя на чужині у нього не склалося, дружина все майно забрала собі, залишивши його без нічого. І тут Степан згадав про сина, хтось розповів йому і про мій будинок
- Я вийшла заміж доволі пізно, аж в 36 років, і тепер вже сумніваюся, чи правильно я зробила. Всі важливі рішення чоловік приймає разом з своє мамою, моєї думки ніхто не питає, а мені все це не подобається, не про таке сімейне життя я мріяла
- На Йордан, 19 січня, я сама сиділа вдома, бо донька з зятем кудись пішли в гості, а про мій день народження вони забули. Але ввечері приїхав мій син, з дружиною та онуками, щоб мене привітати з ювілеєм. Він побачив, що я засмучена, і відразу зрозумів в чому справа. Іван не ображається, що за 11 років, поки я була на заробітках, я все доньці висилала. Син пропонує мені до нього переїхати, щоб не бути тут зайвою
- Коли мами не стало, татові було всього 55 років. Він сумував за нею, нічого не хотів робити, обійстя заросло бур’янами. А потім до нього стала ходити сусідка, тітка Тамара підмовляла батька, щоб він перебрався до неї. Тато мене не слухав, а зробив, як сказала вона
- У нас з чоловіком виникли фінансові труднощі, нам були потрібні кошти. У мого брата гроші були, і ми з чоловіком пішли до нього в надії, що він нам позичить необхідну суму, але брат відмовив. Він сказав, що мені одній віддав би ці гроші навіть просто так, але Валерію він навіть в борг їх не дасть. Тоді я взяла кредит, і тепер я про це дуже шкодую