fbpx
Життєві історії
Живуть свекри в трикімнатній квартирі, яка колись дісталася їм від держави. Ми спочатку знімали квартиру, потім вирішили переїхати до них, щоб потроху збирати гроші на своє житло. Свекруха здивувалася тому, що я хочу жити з ними

Нам з чоловіком ніде жити. Спочатку ми думали, що справимося х житловим питанням самі, але щось не виходить. Я з іншого міста, мої батьки живуть в однокімнатній квартирі, тому допомогти нічим не можуть. А от батьки чоловіка можуть, але не дуже хочуть. Вони вже пенсіонери, мій чоловік – пізня дитина. Живуть свекри в трикімнатній квартирі, яка колись дісталася їм від колишньої держави.

Ми спочатку знімали квартиру, потім вирішили переїхати до них, щоб потроху збирати гроші на своє житло. Я сказала чоловікові, що там є і його кімната, і він має юридичне і моральне право там жити.

Свекруха сильно здивувалася тому, що я хочу жити з ними. Свекри до цього наївно думали, що син одружився і тепер вони зможуть пожити для себе. Навіть встигли за цей час з кімнати чоловіка зробити комору, захламили її різним мотлохом. Їм так було зручно. Щоб все це старе добро не викидати, свекруха запропонували нам жити в іншій кімнаті, яка менша і без балкона. Ми не погодилися.

Зараз живемо з батьками чоловіка разом, але стосунки натягнуті. Ми купуємо продукти, побутову хімію, прибираємо всю квартиру. Зробили невелике перепланування, на яке витратилися зі своєї кишені. Але його батьки все одно незадоволені. Їм не хочеться нічого міняти, їх влаштовує все так, як було.

Свекруха якось сказала, що якщо у нас буде дитина, нам потрібно буде шукати житло. Батькові не можна хвилюватися, а дитина буде вередувати. Дивна заява, тобто онукові, про який вони так багато говорили раніше, тут заздалегідь не раді? Або онук потрібен в теорії, а на практиці потенційному дідусеві «не можна хвилюватися»?

Вчора свекруха між іншим розповідала, що її знайомі здають одну кімнату двом студенткам і тому у цих щасливих знайомих немає проблем з грошима. Купують собі все, що хочуть, ні в чому собі не відмовляють. Звичайно, не відмовляють, тому що до цього купили своїй дочці окрему квартиру.

Ми зрозуміли натяк, але йти нам нікуди. Та й нема чого – це ж не однокімнатна квартира! Чоловік має право на частину житлоплощі. А якщо когось це не влаштовує, можна купити будиночок в якомусь селі і там жити собі на втіху і «не хвилюватися».

Не можу зрозуміти таких батьків, які думають тільки про себе. Адже це їх єдиний син. Чим вони думали, коли не забезпечили єдиного сина житлом? Адже це він, а не я, повинні привести дружину в свою квартиру. Я хоромів в центрі міста не хочу, однокімнатної квартири в нашому обласному центрі цілком вистачило б, але ж навіть її немає.

Я сказала чоловікові, що якщо ми переїдемо, то спілкуватися теж перестанемо і онуків вони не побачать. Але по їхній реакції я зрозуміла, що вони їм і не потрібні. Як і син. Головне – власний комфорт і «не хвилюватися». Але чому мені їх комфорт повинен бути важливіше, ніж мій власний?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page