fbpx
Життєві історії
Живуть наші молодята вже пів року разом, от ми з чоловіком порадилися і вирішили, що непогано було б сваху до нас в гості запросити. І причина знайшлася – у мого чоловіка мав бути день народження

Ще до весілля ми зрозуміли, що сваха у нас непроста, вона директор якоїсь фірми. А ми з чоловіком живемо в селі, тримаємо господарку, але господарюємо добре, у нас великий власний будинок, та й сауну нещодавно чоловік збудував. Село у нас мальовниче, багато туристів приїжджає, деякі хочуть у нас заночувати. З того ми маємо непоганий підробіток.

Наша донька Ольга поїхала вчитися в обласний центр, там і знайшла собі нареченого. Після п’ятого курсу приїхала додому і повідомила, що заміж виходить. Про весілля сказала нам не хвилюватися, мовляв, вони з нареченим про все самі подбають. Ми зібрали тоді всі гроші, що у нас були вдома, поставили в конверт 20 тисяч гривень, і поїхали на весілля до доньки.

Там ми і познайомилися з мамою нареченого. Сваха жінка років 55-ти, доглянута така, ділова. Ми на весіллі з нею всього кількома словами перекинулися, боялися щось зайве сказати.

Живуть наші молодята вже пів року разом, от ми з чоловіком порадилися і вирішили, що непогано було б сваху до нас в гості запросити. Адже ми тепер майже родичі, та й хвилювалася я за доньку, як їй з такою свекрухою ужитися. Знаю, як це буває, сама зі свекрухою довго жила, вона теж була жінка сувора, але до мене завжди добре ставилася.

– Не поїде вона, надто зайнята, вся у справах, важлива така. Та й село їй не до вподоби, видно в місті все життя прожила. Їй наше гніздо не сподобається, – каже мій Степан.

– Треба придумати привід, щоби приїхала, – міркую. – Завтра зателефоную доньці, вони з зятем на вихідний обіцяли приїхати, проситиму, щоб Марію Павлівну з собою взяли.

І причина знайшлася – у мого чоловіка мав бути день народження. Всю ніч я не спала, прокручуючи в думці власний план прийому важливої ​​гості. Поговорила з донькою та зятем, переконавши їх, вмовити Марію Павлівну хоч раз навідатися до нас у село.

Я й сама вже не вірила, що сваха приїде. Але в суботу вранці з автобуса вийшли троє: дочка, зять та сваха. Я кинулася зустрічати дорогих гостей. Марія Павлівна стримано посміхнулася, також стримано, без зайвих емоцій, оглянула наше подвір’я.

– Ой як ми раді! Ну, нарешті Ви приїхали, дорога свахо. А то окрім весілля не бачилися більше.

– Ну що ж, вирвала день зі свого розкладу, бо день народження у Степана Петровича, – сказала гостя і дістала подарунок.

У мене вже все було готово, то ж ми запросили гостю до столу. Степан дістав свій улюблений графинчик.

– Ми вирішили сім’єю відзначити, ну а раз поріднилися, так що ласкаво просимо до нашого столу, у нас тут все запросто, ми люди прості…

– Та вже як є, – обізвалась Марія Павлівна, царствено сидячи на стільці, як на троні.

Я вже думала, що розмова у нас ніяк не зав’яжеться, але мої фірмові голубці і холодець зробили свою справу. До кінця вечора ми з свахою спілкувалися так, ніби зналися все життя.

Незабаром підійшли старші дочки з чоловіками та дітьми. Для пристойності посиділи недовго, привітали батька та розійшлися по домівках. Ближче до вечора Ольга з чоловіком почали збиралися в місто, нагадавши, що вони одразу домовлялися лише на один день.

А свасі ми запропонували не їхати з ними, а залишитися у нас переночувати. У нас повітря чисте, сон міцний. Та й ліжко я їй постелила з найм’якішими перинами, щоб їй добре спалося.

Сваха, побачивши ліжко, раптом сказала:

– Я ж міська, в селі у мене і родичів зараз немає. Ось тільки один спогад залишився: з батьками в село одного разу їздили до старшого брата мого батька, там і ночували. Я була маленькою, а запам’ятала, як на печі спали, тепло було… тільки твердо. А тут перина – така м’яка.

Вранці ми тихо встали, намагаючись не гриміти дужками відер, взявши їх, щоб накачати води. А тут чую голос Марії Павлівни:

– Доброго ранку, свахочко! Не пам’ятаю, коли так міцно спала, ось уже виспалася.

Сніданок наш затягнувся. А після обіду сваха почала збиратися на автобус. Ми вийшли її проводити, та так і йшли до самої зупинки, не перестаючи говорити про все: про дітей, майбутніх онуків, сільське життя, місто.

На прощання Марія Павлівна подякувала нам за гостинність і на наступний раз запросила до себе в гості. А коли вже заходила в автобус, шепнула мені:

– Дякую, гарна в мене невістка.

– А у нас зять добрий, – відповіла я.

Ми з Степаном щасливі повернулися додому. Гарна у нас сваха, з такою буде просто тримати мир в родині. А якщо в сім’ї буде злагода, то і наші діти будуть щасливими.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page