Я давно розлучена, зараз живу сама. І це мені дуже подобається.
Не скажу, що так було завжди. Спочатку я дуже плакала, бо в 32 роки залишитися без чоловіка, без грошей і без житла – не так вже і приємно.
Прожили ми з чоловіком 5 років. Жили в його квартирі, разом з його батьками. Дітей у нас не було.
Я працювала на роботі, але отримувала небагато. До того ж, у мене було багато домашніх обов’язків. На мені було прибирання, прання, готування, покупка продуктів, і чесно кажучи, я не завжди все встигала.
Про свій зовнішній вигляд я взагалі мовчу. У мене не було ні грошей, ні часу стежити за собою.
І у мого чоловіка, як і слід було очікувати, з’явилася інша жінка. Молода, доглянута, з вогником в очах. Бо мені чоловік завжди говорив, що я дуже сильно потухла.
Одного разу він прийшов додому, і сказав, щоб я збирала речі і йшла від нього.
Перших пів року після розлучення я пам’ятаю дуже смутно. Я не знала, що мені робити, за що братися.
І тоді я вирішила розпочати власну справу – продавати квіти. Починала я з маленької точки на ринку, а зараз (через 10 років), у мене є мережа квіткових магазинів.
Власна справа приносить мені не лише задоволення, але і непоганий прибуток.
Я сама купила собі квартиру, зробила в ній шикарний ремонт, і стала нарешті жити так, як я сама хочу.
Встаю і лягаю тоді, коли забажаю, готую чи не готую – це теж моя справа. Маю багато вільного часу, який можу приділити догляду за собою.
Зараз, в свої 42, я точно маю кращий вигляд, ніж мала 10 років тому. Собі, коханій, я тепер нічого не шкодую.
Іноді дивлюся на себе в дзеркало, і думаю – а чого я взагалі плакала? Адже про таке життя, як у мене зараз, мріють тисячі жінок.
Живу я в новобудові, і нещодавно у мене з’явився новий сусід. Дуже навіть непоганий чоловік.
Оскільки ми живемо двері в двері, то він кілька разів до мене заходив то за сіллю, то за ще чимось.
Одного разу він прийшов, я вареники з вишнями якраз собі готувала, ну і пригостила сусіда.
Відтоді він став часто до мене заходити, наче в кавалери став набиватися.
Але приходив завжди на вечерю, і завжди з пустими руками. Хоч би раз тортик чи фрукти б приніс.
Я подивилася на все це, і зрозуміла, що такий калим мені вже не потрібний! Продукти зараз дуже дорогі, щоб ними всіх годувати.
Хоча справа навіть не в грошах. Просто я не хочу, щоб мене використовували.
Я навчилася сама собі давати раду, і ні на кого не сподіваюся.
Вчора сусід прийшов, і каже:
– Може, повечеряємо разом?
А я якраз вареники знову робила (поки сезон вишень в розпалі, я ними поласую). Кажу сусіду:
– Звичайно, повечеряємо. Але кожен у себе вдома!
Сусід пішов від мене дуже ображений. Потім написав мені повідомлення, що мав щодо мене серйозні наміри, але я не оправдала його надій.
Ну що ж, це його справа! А я живу для себе, і нічого змінювати не збираюся!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.