fbpx
Життєві історії
Живу я на Одещині в своїй невеличкій хаті. Діти мене до себе забрали в Івано-Франківськ. Я стала в них вдома робити всю роботу і, непомітно для себе, стала у них домробітницею. Спочатку навіть зять дякував щоразу мені, потім діти звикли, а це бачу донька ходить, крутиться біля мене останні дні, наче хоче щось сказати. А я вирішила бути хитрішою і сама почала розмову

Я живу в селі на Одещині. Коли в Україні почалися недобрі часи, у нас дуже неспокійно було.

Багато моїх друзів та знайомих поїхали за кордон, а частина на захід України. Хтось просто шукав якесь житло, а хтось вже їхав до знайомих та друзів.

В своїй хатині я живу сама, маю невеличке господарство, їхати я нікуди з дому й не збиралася, адже я в себе в країні, на своїй власній землі і не хочу нікуди тікати. Українці в ці часи, які залишилися вдома, мають об’єднуватися і одне одному допомагати.

Мені 63 роки, я вже на пенсії, але добре з усім завжди справлялася сама, ніколи не скаржуся, стараюся доглядати за собою, щоб не бути тягарем на старості років для своїх рідних та близьких.

Але, коли стало зовсім неспокійно мене рідна донька з зятем стали кликати до себе в Івано-Франківськ.

У доньки з чоловіком там трикімнатна квартира, вони давно там живуть, мають обоє роботу.

Я, звісно, зовсім нікуди їхати не хотіла, але вмовила, врешті, мене донька.

Свою господарку залишила на сусідів своїх, вони залишилися жити в своїх будинках, сказали, щоб я погостювала в дітей і скоро поверталася, а вони чекатимуть мене.

Я приїхала до доньки в Івано-Франківськ десь в перших числах квітня.

Вони з зятем сказали, що я буду жити у більшій спальні, так, як донька їх ще маленька і вони разом в іншій кімнаті живуть.

Я стала дітям все допомагати: готувала їсти, прибирала, усе робила в домі, навіть з онучкою сиділа з ранку до вечора.

Моя донька стала більше знаходити часу на себе, знайшла підробіток на вечірні години, Людмилі було добре зі мною.

Незабаром я й сама не зогледілася, як перетворилася на служницю для рідних людей.

За цей час я декілька разів їздила додому, перевірити чи там добре усе, провідати сусідів, возила їм гостинці.

З зятем у нас були стосунки непогані, він добрий такий і спокійний чоловік.

Життя моїх дітей стало набагато кращим, відколи я стала жити з ними. Адже постійно свіжа їжа на столі, скрізь чистота, дитина зі мною, рай, а не життя. Я раділа цьому, що можу дітям допомогти, але з часом зрозуміла, що дуже втомилася.

Згодом діти стали сприймати всю мою допомогу, як належне. Ніякої вдячності від них я не бачила.

А перед Новим роком бачу ходять обоє якісь дивні, загадкові, особливо моя донька. Добре ж бачу, що Людмила ніби хоче щось сказати мені, але не може, мовчить, ніби щось не дає.

Я вже сама звернулася до неї прямим текстом, кажу:

– Доню, може ти мені щось сказати хотіла б, може маєш якусь розмову до мене.

І тут Людмила почала. Мовляв онучка моя вже підросла і діти хочуть, щоб в неї був свій власний простір, а мене просять зять з донькою, щоб я перебралася жити у вітальню.

А я кажу:

– Людо, а мені власний простір не потрібен? Я люблю онучку, але теж розумію, що ви дбаєте лише про себе і свій комфорт. А як мені буде в прохідній кімнаті? Я не хочу, щоб повз мене постійно хтось ходив, я теж людина у віці і хочу вже відпочити спокійно і мати свій власний куточок. Я думаю, діти, що годі мені у вас гостювати, треба їхати додому, бо я вже затрималася тут, хочу відпочити.

Людмила просила не ображатися, дуже хотіла, щоб я залишилася в них.

Але я розумію, що їм комфортно зі мною, я бачу, що просто на безкоштовну служницю перетворилася для дітей.

Людмила просила, щоб я ще залишилася хоча б на Новий рік і на Різдво, але я розумію, що вони просто хочуть, щоб я готувала, прибирала і ходила біля них, але мені цього не хочеться, я хочу спокою.

Приїхала додому, а тут так добре мені, рідні стіни, рідні люди. Ми усі разом зустріли Новий рік, тепер зустрінемо і Різдво.

Мої діти люблять мене, але дуже швидко звикли до того, що я перетворилася на служницю.

Я не хочу більше жити в дітей, хоча вони й досі кличуть мене до себе. Але хіба я не вірно вчинила? Чи варто вже на пенсії допомагати дорослим дітям?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page