fbpx

Живе в селі Тамара одна багато років. У доньки своя сім’я, вона щаслива з чоловіком, не до літньої матері. Доньці тепер допомога матері не потрібна, а самій Ірині допомагати їй ніколи. Внучка забігає рідко, та й то на п’ять хвилин – їй з бабусею не цікаво, говорити нема про що. А дати внучці те, що їй треба: гроші, дорогі подарунки та вже не може. Тамара звикла, не докоряє дітям, але не розуміє одного: інші подруги-ровесниці нічим своїм дітям не допомагали, а ставлення до них в сто разів краще. Їх відвідують і допомагають. А її, як непотрібну річ, просто забули і відцуралися діти

Тамарі зараз 75 років, за своє непросте життя вона виховала двох дочок, завжди ними пишалася – дівчатка відмінно вчилися в школі, навчалися в інституті і отримали хороші професії. Старша Оксана вийшла заміж за військового і поїхала за ним, живе далеко, бачаться вони рідко, раз на рік приблизно, а то і рідше, коли дочка з онуками приїжджає на тиждень в гості.

Молодша Ірина теж вийшла заміж, народила дочку Галинку, але сімейне життя не склалося, і вони розлучилися відразу після народження дочки. Ірина дуже сумувала, чоловік пішов до іншої, на руках маленька дочка, грошей не вистачає. Повернулася вона жити до Тамари. І та, як мати, у всьому їй допомогла: і морально, і матеріально.

І Ірина ти часом вирішила вийти на роботу, але доньці Галинці був рік, в садочок її не брали, і Тамара, хоч як важко їй було з маленьким дитям, погодилася сидіти з внучкою. Потім Ірина вирішила влаштувати особисте життя, і тут мати її підтримала. Вона і раніше з ранку до вечора пропадала на роботі, а з появою чоловіка, і ночувати додому перестала приходити. Останнім часом чоловіків Ірина зустрічала декількох, але все ніяк не складалося, розлучалася з ними через пів року, рік, і все по новій.

А тим часом маленька Галинка росла, свою бабусю вона стала називати “мамою”. Хоча бабуся її завжди поправляла, але маленьку дитину було не переконати, дитя стояло на своєму, а рідну маму кликала на ім’я – Іриною. Бабусю свою внучка обожнювала і це було взаємно: бабуся, коли Галинка трішки підросла, водила в дитячий садочок, потім в школу, у різні гуртки, які й сама оплачувала, вкладала спати, розповідаючи казки, лікувала, коли Галинка хворіла, і що вже казати про те, що всю свою пенсію до останньої копійки Тамара теж витрачала на дитину. А Тамара була щаслива, відчуваючи себе потрібною комусь у цьому житті.

Але несподівано життя Ірини змінилося, вона вийшла заміж, коли дочці було 11 років, переїхала жити до чоловіка. Галинка не хотіла переїжджати від бабусі і змінювати своє життя, але мама зробила все, щоб вона погодилася: стала задаровувати подарунками, возити за кордон, купувати все, що та тільки попросить, вирішувати все, що можна і не можна. І внучка незабаром таки переїхала від бабусі, покинувши рідне село і залишивши Тамару самотньою.

Минуло вже три роки. Про Тамару вже всі забули, вона більше нікому не потрібна. У Ірини своя сім’я, вона щаслива з чоловіком, не до літньої матері їм. Доньці тепер її допомога не потрібна, а самій Ірині допомагати мамі тепер ніколи. Галина поступово теж забула все хороше, що для неї зробила бабуся, всю її любов і турботу, мамою вона її давно не називає. Внучка забігає рідко, та й то на п’ять хвилин – їй з бабусею не цікаво, говорити нема про що. А дати внучці те, що їй треба: гроші, дорогі подарунки та вже не може.

Тамарі, звичайно, прикро, але вона дітям не докоряє, звикла відзначати на самоті всі свята, адже дочка з сім’єю вічно в роз’їздах по закордонах. Але не розуміє одного: інші подруги-ровесниці нічим своїм дітям не допомагали, а ставлення до них в сто разів краще: і відвідують, і допомагають. А її, як не потрібну річ, просто забули і відцуралися діти.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – besplatka.

You cannot copy content of this page