Нещодавно я дізналася про чоловіка один цікавий факт і тепер не знаю, що робити далі. У шлюбі з Максимом я 6 років, є дочка Людмила, їй п’ять. У свекрухи мій чоловік не єдина дитина, є ще старша сестра, але та, як поїхала з дому років 10 тому, вийшовши заміж, так і перестала приїжджати.
Бо знає, що мама спокою не дасть. Вона намагалася зятю натякнути, що треба купити кухонний гарнітур новий. Той уже почав співчутливо кивати головою, але зовиця швидко зорієнтувалася і поїхала в рідні краї чоловіка.
Жити зі свекрухою нам не довелося, батько Максима залишив доньці та синові по однокімнатній квартирі. Зовиця свою продала і купила житло подалі від мами, а ми оселилися у своїй.
Перший час свекруха приходила і скаржилася, що їй ніхто не допомагає, а їй і ремонт треба зробити, і на південь з’їздити. Але вона чудово знала, що я в декреті і син особливо допомогти зараз не зможе. Так, зітхала: двоє дітей, а маму підтримати нікому.
А їй шістдесяти ще нема! Вона ще працює, методистом у будинку культури. Ну і платять там відповідно до навантаження. А вже коли я вийшла на роботу, мама чоловіка так йому прямо і сказала, що він має їй допомагати, бо більше нікому.
– Давай мамі допоможемо, – почав говорити Максим, – зарплата у неї маленька, а пральна машина стара, та й посудомийку їй хочеться, і кухню поміняти, і у ванній плитку. Вона ж зовсім одна. Я – син, я маю допомогти матері.
А я дочка, кажу, але мої батьки не просять грошей на ремонт. Навіщо їй посудомийна машина? Вона ж сама живе. У мене немає посудомийки, і я не прошу. Тому що нам зараз саме час вирішувати питання з житлом, дочка росте, довго ми будемо в однокімнатній квартирі?
На якийсь час питання з ремонтом у мами чоловіка вщухло. Я подумала, що посудомийна машина взята свекрухою в кредит, за рахунок нього робиться ремонт. Загалом я була права – у кредит. Щоправда, взяла його не свекруха, а мій чоловік. Точніше, він роздрукував кредитну картку з пільговим періодом, віддати вчасно не зміг, а відсоток за кредитками самі знаєте який.
Розкрилося все випадково, зателефонували з банку, сказали, що мій чоловік їм винен. Я відразу до чоловіка з запитаннями.
– Ти відмовляла, мама насідала, – виправдовувався Максим, – я думав, що впораюся, але не зумів віддати.
Борг досяг майже великої суми. Але мене більше здивував сам факт того, що чоловік піддався на вмовляння мами потай, у мене за спиною. Тепер треба вирішувати, що робити.
– Якби ти пішла назустріч відразу, нічого б і не було, – сказала свекруха. – Допомагали б мені потихеньку щомісяця і не нагромадили б штрафів за прострочення.
Тепер чоловік хоче взяти квартиру в кредит, а я не хочу з ним жодних спільних проектів.
Батьки мої мені радять заспокоїтися, мовляв, чого в сім’ї не буває? Кажуть, чоловік все зрозумів, усвідомив, що такого більше не станеться. Але я поки пробачити не можу. От і не знаю, як далі.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
