fbpx
Життєві історії
Жити з свекрухою до сивого волосся я не хочу. Начебто за довгі роки і притерлися вже, і навчилися співіснувати, не звертаючи уваги на дрібниці, але почуття внутрішнього комфорту все одно немає. Не своє – воно і є не своє. Ні гостей не покликати, ні штори нові повісити, ні меблі поміняти. Та яке там поміняти, свекруха не дає навіть переставити вази на комоді. Але віддати нам свою квартиру і переїжджати свекруха не хоче

– Я думала, що питання вирішене, і скоро з мамою чоловіка ми роз’їдемося, але все змінилося практично в останній момент. Свекруха в результаті відмовилася з’їжджати від нас в однокімнатну квартиру, – скаржиться тридцятишестирічна Анастасія. – Я останнім часом вже дні рахувала до того моменту, коли ми зможемо нарешті роз’їхатися! Адже ми домовилися з нею, все обговорили. Вона згодна була! Ми кредит за цю квартиру платили кілька років! І тепер вона заявляє, що нікуди не поїде.

Настя з сім’єю з першого дня заміжжя, а це вже більше одинадцяти років, живе у свекрухи в її великій трикімнатній квартирі.

Ні, плюси в такому житті теж є: величезна квартира, в якій в принципі вистачає місця всім, сусіди – інтелігентні люди, обжитий район з зеленими дворами, хороша школа для дитини поруч з будинком. Поки син був маленький, свекруха з задоволенням завжди забирала внука з садочка, сиділа з ним вдома, водила гуляти на майданчик.

І все ж жити до сивого волосся з мамою – не цукор. Начебто за довгі роки і притерлися вже, і навчилися співіснувати, не звертаючи уваги на дрібниці, але почуття внутрішнього комфорту все одно немає. Не своє – воно і є не своє. Ні гостей не покликати, ні штори нові повісити, ні меблі поміняти. Та яке там поміняти, свекруха не дає навіть переставити вази на комоді.

Єдине, що давало Насті сили жити і якось миритися з проблемами – надія на те, що скоро вони роз’їдуться. Настя з чоловіком виплачують кредит за невелику однокімнатну квартиру на околиці.

Однак, чим ближче омріяний час, який, здавалося, повинен для всіх стати порятунком, тим більше спливає якихось дивних підводних каменів.

Коли тільки ще приймали рішення, йшла розмова, що в однокімнатну квартиру переїде свекруха. Молода сім’я з дитиною залишиться в її трикімнатній квартирі. Свекруха тоді сама сказала, що їй цілком вистачить скромної однокімнатної квартири. Навіщо їй одній хороми? Танцювати вона тут буде на старості років, чи що?

Їй диван, телевізор та тумбочка – більше нічого і не треба. І райончик можна вибрати скромніше, на роботу їй кожен день не їздити. Так що від метро можна і подалі…

Так і підбирали квартиру -– під самотню бабусю-пенсіонерку, якій головне, щоб поліклініка поруч була.

– Вона сама все це говорила! Сама переконала нас вибрати саме ту квартиру. Вона була найбюджетніша з усіх варіантів…

І ось платили-платили десять років, а тепер бабуся заявляє, що вона погарячкувала, і зі своєї квартири нікуди не поїде.

– Ви як хочете, а я хочу свої останні дні доживати тут.

Хоча про які останні дні йде мова – їй ще й сімдесяти немає, на здоров’я не скаржиться абсолютно.

– Виходить, нам їхати в однокімнатну? – розгублено запитує Настя чоловіка.

– Ти думаєш, що ти робиш? – зітхає той. – В однокімнатну? З сином-підлітком? Школу доведеться міняти, місця мало. Тут у нас хоч кімнати у всіх окремі. Пішли до себе і двері закрили. Гостей, кажеш, не запросити – а в однокімнатну кого ти запросиш? Ні, це не варіант… І їздити на роботу звідти як ти будеш?

Син теж не дуже хоче переїжджати. З одного боку, з бабусею ладити з кожним роком йому все складніше. Бабуся стає все більш категоричною і непримиренної, хлопчик теж дорослішає і починає комизитися. Бабуся все менше його розуміє і все частіше дратується на колись обожнюваного внука.

Так, роз’їхатися зараз, щоб збереглися відносини – саме час. Але тут у дитини знайома хороша школа, друзі, гуртки, в які відходив вже кілька років, своя кімната. Відмовитися від усього цього, виїхати в невідомість – теж непросто.

Настя щиро не знає, як вчинити. Сама б вона, здається, хоч в хату з лободи вже готова, аби лише окремо. У свекрухи з віком характер все гіршим стає.

Але однокімнатна для сім’ї з дорослою дитиною – це не житло. Напевно, набагато розумніше зараз продовжувати жити, як живуть. Здавати однокімнатну, на ці гроші відремонтувати трикімнатну, привести в порядок, зробити з квартири картинку. Всі ці роки з кредитом було не до ремонтів, зате вже тепер…

І жити зі свекрухою, маючи вільні гроші від здачі своєї квартири. У відпустку хоч з’їздити нормально. Одягнутися. Машину купити. Та хіба мало… Потім можна буде відселити в однокімнатну дорослого сина, теж варіант. А самі, виходить, так з мамою до старості – дай Бог їй довгих років життя…

Настя до кінця ще не прийняла рішення, так і не знає, що краще – в просторій трикімнатній квартирі з свекрухою, в прекрасному районі, чи в тісній однокімнатній казна де, але – самі собі господарі?

Фото ілюстративне – jawaban.

facebook