З чоловіком у нас різниця 10 років. Я народилася і виросла в селі. Коли ми одружилися, мені було 22 роки, чоловікові 32. У чоловіка не було, скажемо так, нічого. Ні машини, ні квартири, ні роботи нормальної, до одруження він жив з батьками. Для мене це все було не важливо, я вже знала, що мені іншого не треба.
Але відразу після весілля він взагалі втратив роботу, то ж знімати житло ми не могли (грошей не вистачало) і ми вирішили жити у моїх батьків. Але не склалося, бо спільної мови вони не знайшли досі, хоча пройшло вже два роки.
У моїх батьків є власний будинок за містом. Є невелика земельна ділянка, на якій батьки вирощують власні овочі – картоплю, буряк, моркву, капусту купувати нам не треба було. Батьки тримали курей, свиню, корову, то ж проблем з м’ясо-молочними продуктами теж не було.
Поки я чекала дитину, чоловік разом з моїми батьками, відкрили невеликий магазин, але в бізнесі щось у них пішло не так і ми всі посварилися, я не могла не стати на бік чоловіка, хоч і не хотіла псувати відносини з батьками це все ж сталося. Потім я народила і ніхто не допомагав, спочатку зайняті були або не хотіли, а потім я, напевно, образилася на всіх і постійно твердила, що мені допомога не потрібна, хоч було і нелегко.
Ще моя рідна сестра, їй зараз 27 років, вона звикла усіма користуватися і отримувати те, що вона хоче. У неї є чоловік і дочка – 6 років. Мої батьки завжди з її дитиною сиділи і сидять, і допомагаю в усьому, навіть гроші дають. А мені з усіх благ можна було користуватися лише продуктами.
Чоловік після непорозумінь з моїми батьками щодо бізнесу, взагалі закрився і не хотів спілкуватися з моїми родичами. Моя сестра постійно підливала масла в вогонь. Нам довелося переїхати до батьків чоловіка, сестра нас вижила, скажімо так. Було це навмисно чи ні, я не знаю, але спілкуватися з нею, як з сестрою у мене бажання немає, дуже велика образа на неї на даний момент.
Батьки чоловіка спочатку прийняли мене дуже добре. Поки ми жили з моїми, то приїжджали до батьків чоловіка на вихідні раз в 2-3 місяці і вони були щасливі. Сиділи з онуком, забирали його зранку, даючи нам трохи виспатися на вихідних, відпускали прогулятися на годинку, і говорили зі мною, як з подружкою, давали потрібні поради.
Вони самі приїжджали рідко, так як старше моїх батьків років на 10 точно і працюють досі (матері 65, батькові 6о років, а моїм по 47 років). Але потім нам довелося до них переїхати і все дуже змінилося. Вони взагалі перестали допомагати.
Особисто мені просто по-людськи образливо, що ми начебто живемо зараз в одній квартирі, а вони тільки вказують, що робити і ні в чому не допомагають.
Можливо, я занадто наївна або багато хочу від життя, але я особисто чекала більшого – і від своїх батьків, і від батьків чоловіка. Зараз ми живемо з батьками чоловіка близько 4 місяців, а з моїми прижили майже 2 роки. На даний момент я не перестаю думати про це все.
На своє житло грошей немає, а якщо знімати квартиру, то вся зарплата чоловіка піде на це, а за що ж тоді жити?
Відколи ми переїхали до свекрів, чоловік перестав мені допомагати, спить, працює, іноді огризається на мене ще й вважає, що мої батьки погані, а його природно, ангели, хоча не допомагають ні ті, ні інші. Я втомилася так жити, як мені можна вчинити в цій ситуації?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
