Я заміжня вже два роки. У 24 роки я зустріла свого майбутнього чоловіка, йому тоді був 31 рік. Зустрічалися ми не довго, коли я зрозуміла, що у нас буде дитина, ми вирішили зіграти весілля. Про те, що буде далі, як ми будемо жити, ми якось не думали.
Навіть при тому, що чоловікові вже було за тридцять, у нього не було, так скажемо, нічого. Ні машини, ні квартири, ні роботи нормальної, тільки вільний графік, але зарплата була пристойна, жив з батьками. Для мене це все було не важливо, я вже знала, що мені іншого не треба. Але його робота швидко зійшла нанівець, і він пішов звідти.
Щоб знімати житло нам не вистачало грошей і ми переїхали до моїх батьків. Олег їм чомусь не сподобався, спільної мови вони не знайшли досі, хоча пройшло вже два роки.
Поки я носила дитину, чоловік разом з моїми батьками, відкрили невеликий магазин, але справи пішли не так, як нам хотілося і ми всі посварилися, я не могла не стати на бік чоловіка, бо не хотіла псувати відносини з своїми батьками. Та все ж це сталося. Потім я народила дитину і мені ніхто не допомагав, спочатку зайняті були або не хотіли, а потім я, напевно, образилася на всіх і постійно твердила, що мені допомога не потрібна, хоч було і нелегко.
У мене є рідна сестра, їй зараз 27 років, вона зовсім не така, як я – звикла усіма користуватися і отримувати те, що вона хоче. У неї є чоловік і дочка – 6 років. Мої батьки завжди з її дитиною сиділи і сидять, і допомагаю в усьому, грошима, квартирами, кредитами і навіть продуктами.
Спокійно жити сестра нам не дала, тому нам довелося переїхати до батьків чоловіка, сестра нас вижила, скажімо так. Було це навмисно чи ні, я не знаю, але спілкуватися з нею, як з сестрою у мене бажання немає, дуже велика образа на неї на даний момент.
Батьки чоловіка спочатку прийняли мене дуже добре. Поки ми жили з моїми, то приїжджали до батьків чоловіка на вихідні раз в 2-3 місяці і вони були щасливі. Сиділи з онуком, забирали його з ранку, даючи нам трохи виспатися на вихідних, відпускали прогулятися на годинку, часто розмовляли зі мною, давали потрібні поради.
Самі вони приїжджали рідко, можливо, через вік, вони старші за моїх батьків років на 10 точно, а можливо тому, що досі працюють . Одним словом, відносини між нами були теплими, поки я не почала жити з ними. Відколи ми у них поселилися, вони взагалі перестали нам допомагати.
Мої батьки, які в упор не помічали онука і були засліплені донькою сестри, в один момент прозріли і помітили нашу відсутність. А з боку чоловіка все стало рівно навпаки, вони навіть не пропонують допомогти або відпустити нас хоч на годину, як раніше, цього просто більше немає. Зараз мені здається, що на той момент мені просто пускали пил в очі, не більше.
Так, вони дорослі люди, що працюють, і ще їздять на дачу. Я ніколи не говорила, що вони або хтось ще мені винні і наша сім’я це тільки наша справа. Але проблема в тому, що тепер батьки чоловіка намагаються всіляко чіплятися до мене і вказувати, що все не так. Для прикладу (підлога вимита не ганчіркою і руками, а шваброю) або (раковину протирати від крапель води, а потім насухо все відполірувати серветкою після кожного миття посуду).
Часто буває таке, що через брак часу я розігріваю їжу в мікрохвильовці, яку привезла з собою. А батьки чоловіка категорично проти цього, наполягають, що їжу треба розігрівати на плиті.
У свекра є кіт, якого він, здається, любить більше, ніж кого небудь. Приходячи з роботи, він біжить годувати і гладити свого кота, називаючи його «синочок» і «мій хороший, мій улюблений», а онукові, якому вже 1,2 року говорить: «йди до мами, я зайнятий». І це все з серйозним, наказним тоном.
Особисто мені просто по-людськи образливо, що ми начебто живемо зараз в одній квартирі, а вони тільки вказують, що робити і ні в чому не допомагають. Можливо, я занадто наївна або багато хочу від життя, але я особисто чекала більше. Зараз ми живемо з батьками чоловіка близько 4 місяців, а з моїми прижили майже 2 роки.
На даний момент я взагалі не розумію, що мені робити. На своє житло грошей немає, взяти житло в кредит ми зараз не можемо собі дозволити, а якщо знімати квартиру, то вся зарплата чоловіка на це піде.
Чоловік не допомагає і не хоче, спить, працює, іноді огризається на мене ще й вважає, що мої батьки погані, а його природно, хороші, хоча допомагають тільки мої батьки. От що мені робити в даній ситуації, як правильно вчинити? Взяти дитину і повернутися до своїх батьків, терпіти викрутаси свекрів чи є ще якийсь вихід?
Фото ілюстративне – Hitech-Online.
