Відколи син одружився, жили вони з дружиною в знімній квартирі. Там і дитина народилася. Я їм завжди говорила, що треба думати про своє житло – не весь вік їм по знімних квартирах мотатися.
Ми з чоловіком все життя заробляли, робили кар’єру, подорожували, розвивалися. В результаті зараз маємо дві квартири, дві машини, впорядковану дачу, хороший достаток. Що називається, до пенсії готові повністю.
Коли онук в садок пішов, невістка вийшла з декрету, вирішили вони нарешті брати квартиру в кредит. Тільки вони там зробили ремонт і оселилися, як невістка оголосила, що знову чекає дитину. Ледве встигнувши народити і трохи поставити на ноги одну дитину, пішли за другою, незважаючи на те, що і умов особливо немає. Ні грошей, ні помічників.
До того ж, раптом виявилося, що не зводять вони кінці з цим кредитом. І син прийшов просити допомоги. Можна, каже, ми у вас поживемо, у вас же трикімнатна квартира, місця багато. Або хоча б у другу квартиру нас пустіть. Свою здавати будемо, тоді зможемо кредит платити.
Квартира у нас дійсно велика і зручна, але жити разом з сином і невісткою, а також з двома маленькими дітьми, нам з чоловіком якось зовсім не хотілося. Пустити сина з сім’єю в іншу квартиру, ту, яка зараз здається, теж так собі варіант.
У нас зараз в тій квартирі в вряди-годи квартиранти нормальні. Тиша у них, порядок ідеальний, платять вчасно. Загалом, обговорили ми все з чоловіком і вирішили: не допомогти не можна, все ж єдиний син, а допомагати найпростіше грошима. Чоловік каже – будемо платити за них кредит, самим їм це не осилити, мабуть, з двома дітьми. А на життя собі нехай заробляють самі.
Своє рішення ми озвучили синові і його дружині. Молоді, звичайно ж, раділи і дякували. Відтоді щомісяця чоловік передає їм суму місячного платежу.
Невістка народила другого сина. Весь рік ми переводили синові гроші на сплату кредиту, як домовилися. А тут я дізналася, що у них великі прострочення по платежах. А останнім часом і взагалі платити припинили. Того й гляди суд буде, квартиру просто заберуть, і все.
Молоді проблему визнали і розвели руками – витрачали на дітей.
– Дітей було нагодувати важливіше, ніж за квартиру заплатити! – заявив син.
У нього проблеми на роботі, премії прибрали, сидять на одному окладі. Грошей не вистачає, ось вони і закривали діри нашими грошима.
Я розповіла про все чоловікові, він просто місця собі не знаходить. Хоче взагалі припинити будь-яку допомогу.
Син же з дружиною себе сильно винними не вважають. По-іншому не могли. Гроші витрачали не на шуби та ресторани, а на дітей. У них проблеми, але вони розберуться. Встануть на ноги і заплатять сповна…
От що нам зараз робити – припинити допомогу дітям взагалі, вони дорослі, самі розберуться. Чи все ж дати їм ще один шанс?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.