Свого часу я поїхала на заробітки і Італію. Мені тоді було 32 роки. Доля у мене не склалася в Україні, тому я вирішила поїхати влаштувати своє життя і заробити гарно грошей саме за кордон. Там я і познайомилася з Антоніо.
Антоніо виявився досить таки непоганою людиною. Я була просто щаслива, познайомившись з ним.
Через 4 місяці відносин він зробив мені пропозицію, а ще через 5 місяців ми з ним одружилися. Мені подруги часто розповідали про красиве життя в Італії, а тут моя мрія збулася, у мене були всі шанси гарно влаштувати своє життя поряд з порядною людиною.
До слова, заробляла я там теж непогано добре. Так що особливо за багатством і красивим життям я не гналася, а я мріяла просто бути з ним разом.
Весілля були 2: в Італії ми розписалися, а в Україні було вінчання. Я не хотіла ніяких пишних урочистостей, не скликала всю свою родину, хотіла бути щасливою тихо. Адже я знала що на Батьківщині мені всі заздрять, тому для чого мені робити те весілля, щоб потім про мене лише шепталися і складали різні плітки. Відразу після весілля Антоніо зайнявся моїми документами і забрав мене до Італії.
Спочатку все було добре, хоча, кожен день були моменти, якими то я, то він були незадоволені. Поступово стала проявлятися наша різниця менталітетів.
Звичайно ж, щоденні поїдання пасти і піци ніяк не подобалося мені, а він жити без них не міг просто, він звик так харчуватися. Мені хотілося смаженої картоплі з грибочками, томатного соку, вареників з салом і смачного насиченого українського борщу з пампушками. Все, що я готувала, залишалося недоторканим і холодним на столі. Потім почалися розмови, мовляв, ти тепер живеш в Італії і має їсти як італійка. Я все це розумію, пару раз в тиждень я можу з’їсти піцу, але не кожен же день. Але зараз взагалі вона у мене навіть ніякого апетиту не викликає.
Крім того, 2 рази на день Антоніо обов’язково спілкується зі своєю мамою по телефону. До слова, жінка вона хороша, розумна та сучасна, але хоче знати про все, що відбувається у нас вдома: що їли, у скільки прокинулися і які плани на день. Я не можу назвати його «маминим синочком», але подібні щоденні та детальні розмови дорослої людини з мамою здаються мені надто дивними.
А потім я дізналася, що чекаю дитину, і я відразу повідомила Антоніо радісну новину. Звичайно ж, вже через годину мене почала вітати вся його сім’я і нести дорогі подарунки дитині. Мені хотілося зберегти цю новину. Але рідні чоловіка завалили всю нашу квартиру дитячим одягом та іграшками, а чоловік почав відкладати гроші дитині на університет. Антоніо обговорював з матір’ю, які професії достойні нашого хлопчика або дівчинки, адже ми ще толком і не знали кого чекаємо, що наша дитина повинна говорити мінімум на 4 мовах і вчитися за кордоном.
Все наче добре і мені скаржитися негоже, але я якось відійшла на другий план у цій родині, мене ніхто нічого не питає, не радиться, не цікавиться моєю думкою, інтересами та поглядами.
У нас в Україні не так.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
