Моя родина доволі велика, і всі мої брати і сестра дуже заможно живуть – у кожного є свій заміський будинок, дорога машина, в кількох моїх родичів є власний бізнес. Це я говорю про своїх двоюрідних братів і сестер, бо з рідних у мене нікого немає.
І лише я одна, виходить, найбідніша серед них усіх. У мене, крім однокімнатної квартири і старого Москвича немає нічого.
А ми з чоловіком вже немолоді люди, мені 62 роки, чоловікові моєму 65. Все життя ми на заводі працювали, так нам цю однокімнатну квартиру і дали на роботі.
Ні я, ні чоловік не вміємо заробляти грошей. Ми дуже непробивні, як то кажуть. Навіть наші діти постійно нас за це картають і ставлять в приклад наших багатих родичів.
І син, і донька у нас вже одружені, живуть окремо. З житлом в обох випадках свати допомагали, тому діти за це на нас з чоловіком дещо ображені, що ми, мовляв, не думали про їхнє майбутнє, і тепер їм доводиться про все дбати самим.
З братами і сестрами у мене завжди були хороші стосунки, але я хвилювалася, чи не соромляться вони мене, бідної родички?
Пам’ятаю, одного разу мене запросив мій двоюрідний брат до себе на день народження. Він – серйозний бізнесмен, і я знала, що на святі всі будуть багаті і впливові. Я тоді кредит в банку взяла, щоб одяг відповідний собі і чоловікові купити, ну, і щоб не осоромитися, то в конверт я поставила 200 доларів (теж з тих грошей, які я взяла в кредит).
Та й взагалі, родичі часто кликали мене до себе на різні свята, я ходила, але щоразу залізала в борги. Та я вважала своїм обов’язком, триматися родичів, вони ж мене не цураються через те, що я бідна, то ж чого я мала їх цуратися лише через те, що їм в житті пощастило більше, ніж мені, і у них є гроші?
Так ми собі і жили дружньою родиною, поки нам усім не прийшов спадок з Америки. Там у нас був двоюрідний дядько, ми про це знали. Він не раз просив, щоб хтось з нас до нього поїхав, але у мене особисто не було на цю поїздку коштів, а чому інші родичі не їхали – я не знаю, ми з ними про це не говорили.
І ось нещодавно дядька нашого не стало, йому було 97 років, ні сім’ї, ні дітей у нього не залишилося.
Дядько в Україну на нас, своїх племінників, вислав 100 тисяч доларів. Його воля була такою, що ці гроші ми самі порівно поділимо між собою.
Ми тоді всі зібралися у нашого старшого брата вдома, в його заміському будинку. Умова була така, що присутні будуть лише рідні (без своїх чоловіків чи дружин). Я теж одна туди поїхала. І навіть не підозрювала, який сюрприз на мене чекає.
Брат взяв слово перший, і сказав, що пишається нашою родиною, яка багато років могла триматися разом, не заздрити один одному, а жити в любові і мирі. А потім він заявив, що ділити гроші порівно не вийде, бо в нашій родині є людина, яка потребує більше, ніж усі решту. Він мав на увазі мене…
Брат запропонував, що за гроші дядька з Америки ми купимо мені двокімнатну квартиру, а те, що залишиться, вони вже поділять між собою.
Я навіть не знала, що на це сказати, бо такого повороту я точно не очікувала, дякувала лише Богу за те, що дав мені таких гарних родичів.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.