Всі кажуть, що рабство вже дуже давно скасували. Але чи так воно в житті? Я думаю, що всі ми жінки – служниці домашнього побуту. Я так себе і називаю – “домрабиня”.
Зазвичай мій ранок починається з того, що я готую сніданок, а після і їжу з собою своєму чоловікові. Він працює на заводі і доводиться їжу брати з собою. Потім ми снідаємо, він йде на роботу, а я залишаюся одна вдома. Я не працюю там, де платять гроші за працю. Моя праця не оплачується і навіть не заохочується. Я – домробітниця. Мій день розписаний по хвилинах. Після відходу чоловіка, я буджу і збираю дітей.
Одного треба відвести в школу, а другого в садочок. При цьому вислухати масу скарг на те, що вони хочуть спати, не хочуть в школу, садок і багато іншого. Коли весь процес закінчений і діти відведені по своїх місцях, здається, що ось воно щастя – тиша. Але поки рано розслаблятися.
Потрібно зайти в магазин і купити якісь продукти, щоб приготувати на вечерю щось смачненьке. Готування ж їжі для всієї сім’ї ніхто не відміняв, адже не восьме березня: чоловікові одне, дітям – інше. Скупилася, намагалася все швиденько, але скільки ж часу пройшло. Пора бігти додому. Скоро забирати сина зі школи після чотирьох уроків, а у мене вдома ліжка навіть ще не заправлені, обід не готовий. А, забула прання включити, ще й його вивішати потрібно, хоч би знову не забути. Випрана білизна висихає, попередню зняла, попрасувала і розклала по шкафах, ліжка заправлені, обід на плиті. Дякувати Богу поки встигла. Пора бігти в школу забирати дитину. Забрала, погодувала, помила посуд. Поки молодший ще перебуває в садочку треба поробити уроки зі старшим.
Уроки позаду, і дві години часу теж. О, Боже, пора готувати вечерю, адже скоро потрібно бігти в садочок. Коли з вечерею вже все приготовлено, ми зі старшим сином збираємося і йдемо за братом в садочок. По дорозі поговорили, порахували пташок і насолодилися свіжим повітрям. При цьому я вислухала тираду як вони втомилися йти і що вже хочуть їсти, і обов’язково щось смачненьке. Вдома ми переодяглися і помили руки. Погодувала дітей, помила посуд і прибрала за ними.
А щоб не втрачати часу, поки мій чоловік ще на роботі я приготувала одяг синам на наступний день і зібрала зі старшим портфель на завтра. Здається, можна і відпочити хоч трішки. Але не вийде, чоловік вже прийшов з роботи, вже в коридорі роздягається. Пора накривати на стіл вечерю і тепер годувати чоловіка. Насипала вечерю, сіли поїли з чоловіком і обговорили, як у кого пройшов день. Виявилося, що у нього на роботі був справжній завал. Я коротко розповіла йому про своє проведення часу, але почула відповідь, що мені легше, я ж “сиджу в дома”! Типу це повинно мені полегшити мою долю. Поїли, думаєте, чоловік прибрав зі столу і помив посуд? Ага, він же дуже втомлений. Замела все ретельно в кухні. Тепер вже точно все. Всі нагодовані, можна подивитися фільм з чашкою чаю.
Але синочки покликали пограти з ними і я, забувши про мрію про фільм, пішла складати пазли, будувати вежу або що там їм на цей раз прийде на розум. Виконавши свій обов’язок перед дітьми, я на годину зникаю з їх виду. Тільки я і повна ванна теплої води з пінкою. Я лежу і думаю, що я роблю не так? Чому нічого не встигаю? Мої подруги знаходять час сходити в перукарню або на манікюр, а мені фільм подивитися зовсім ніколи.
Як пояснити чоловікові, що я втомлююся від цих домашніх обов’язків? Якби він хоч зрідка мені допомагав, я б мала хоч трішки ще часу на себе. Так я зазвичай лежу і шкодую себе. А потім продумую план роботи на наступний день.
Але довго не відпочинеш, потрібно виходити з ванни, стелити всім ліжка і розповідати моїм хлопчикам казочку на ніч. А потім можна і відпочити, щоб завтра почати все спочатку. Що я роблю не так? Я ще молода, а вже така втомлена. Виглядаю старшою свого віку, на жаль.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – detki.co.
