fbpx
Breaking News
Ірина на зpaди Сергія закривала oчі. Нiколи не думала, що минуле повернеться. На одній вечiрці зустріла свого колuшнього чолoвіка, алe батькам вирішила не зiзнaвaтися
Спочатку молодята жили непогано. Іван душі не чув у дружині. Коли ж наpoдuлася дівчинка, щасливішого батька не було. Вставав до Оксанки ночами, грався з нею, гyляв, бо дружина не дуже добре викoнувала матеpинські обoв’язки, дитина ніби їй заважала. Почалися свapки, уcе їй було не так. Чоловіка пpихиcтила рідна сестра, яка давно йoго кoхaла, але коли повернулася з лiкаpні, мало не знeпритoмніла від пoбaченого
– Дариночко, дoнечко, ти ж не xотіла мене вiдпускати! Хoч ти пpобач мамусю! Пpобач і пoїхали зі мнoю. – А ти, ти нас зpадила! Ти нaм ніxто. – Дiти, але ж я ж вам грoшей пpивезла. – Забиpайся, – не стеpпів Василь. – Жuли бeз тeбе і далі пpоживемо. Пoстоявши хвильку на поpозі, Аліна, не мaючи iншого виxоду, позaдкувала до двеpей
22 вepесня – Йоакима і Анни. Щo треба і чoго нe мoжна рoбити в цeй дeнь
Коли нe стaло Ліди, Борис Петрович з полегшенням зiтхнув, що більше не доведеться викликати лiкapів, провідувати хвopу дружину в лiкаpні, теpпiти вдома запах медuкaментів. Тeпер він більше часу може проводити з кoхaнкою. Та у сeлі все як на долоні і вcі про вcіх знають
Життєві історії
Завжди мріяла про дочку, але в ту ніч у мене народився другий син. Виписали мене з пологового будинку з ним. Але додому ми вдвох не повернулися. Я змінила долю двох людей

Завжди мріяла про дочку, але в ту ніч у мене народився другий син. Після пoлогів мене поклали в абсолютно порожню палату.

Навіть в післяпoлоговий стані промайнула думка: «Невже я буду одна?»

Крізь сон почула, як ввозять ще одну порoділлю. Тихо зраділа, адже буде з ким лежати в одній палаті до виписки. Дівчину звуть Марина. У неї народилася перша дочка. Вже вранці нам принесли наших малюків.

Вставати було не важко, як досвідчена мама, я прокинулася раніше, прийняла душ, поки не налетіла черга з усього відділення.

Читайте також:

Марину розбудила медсестра, попросивши приготується до годування. Вона знехотя повернулася, кивнула і назад закрила очі. Я подумала, що дівчина ще не прийшла до тями від важкої ночі.

Через пару годин ми познайомилися, розговорилися. Чотири дні лікарняного режиму пройшли дуже весело. На все відділення було всього 6 порoділь. У їдальні ми зустрічали ще дівчаток з відділення патoлогії. Вони дивилися на нас, як на героїнь і частенько розпитували, розповідаючи у відповідь з посмішкою, як хто кричав.

В ніч перед випискою Марина весь час дивилася на свою дитину і сльози накочувалися в очах. Вона постійно тримала в руках телефон і з кимось листувалася. Але це зрозуміло, всі ми такі, щоб не будити дітей, більше писали повідомлення, ніж відповідали на дзвінки.

– Марино, у тебе щось сталося? – не витримавши запитала, дивлячись на її червоні від сліз очі.

– Не можу говорити, – відмахнулася, наразилася на подушку і просто заревіла.

У мене був подібний стан в перші пoлоги. Моторошно хотілося додому, але через ускладнення мене хотіли залишити ще на добу в лікарні. Ох і ридала тоді. У Марини причина була повністю протилежна. Вона не хотіла моменту виписки.

Весь цей час думала, чи залишити їй дитину тут або забрати з собою? На восьмому місяці вагітності Марина розлучилася з хлопцем. Вони не одружені. Вічні гулянки і часті побої терпіти не було сил. Від батьків підтримки ніякої, тільки порожні закиди. Дівчинка з неблагополучної сім’ї. Йти після пoлогового будинку їй нікуди. Для нас, жінок, полoговий будинок, як армія – поруч сестри, рідні. В голові народилася ідея, про яку я боялася сказати.

– Марина, а якщо я тобі допоможу? Ти будеш матір’ю? – ледве вимовила.

Вона подивилася з питанням в очах і почала чекати наступних слів. Я запропонувала деякий час пожити у мене. Поки не встане на ноги поки дитина не піде в дитячий садок. Тоді ще не знала, як пояснити чоловікові, що йому доведеться забирати двох жінок з пoлогового будинку.

Але моя проблема меркнула перед долею двох людей, пов’язаних пyповиною. Попросила медперсонал не розповідати її проблем. Думаю, вони покрутили б біля скроні на мою пропозицію і не знаю, що запропонували б їй . Чоловікові я все пояснила і запевнила, що так треба. На крайній випадок, ми могли б відправити Марину з дитиною до моєї бабусі, вона живе одна.

У день виписки ми поїхали разом. Мариночка і не могла уявити, що її дочка поїде додому зі святковими кульками і морем привітань. Сьогодні нашим дітям рівно рік і дев’ять місяців. А з Мариною та її дочкою Поліною ми прожили всього 5 місяців. Вона навіть забрала мого чоловіка, чому дуже рада. Марина вийшла заміж за мого рідного брата. На підході народження другої дитини. Цього разу вона спокійна і впевнена, їй є куди повертатися. Ні хвилини не шкодую про свій вчинок. Для щастя іноді потрібна всього лише рука допомоги і розуміючі рідні.

Related Post