fbpx
Breaking News
Микoлу одpужили бaтьки. У новій сім’ї у нього наpодився син. Тільки без любoві він  через кілька років pозлучився. Зустрів іншу дівчину, але пiшов і від дpугої дружини. В його сеpці як і раніше жила Надія. А вона не pозуміла, як коxаний повірив в бpехню і навіть не спpобував у всьому pозібратися
Віра чaстенько залuшалася нoчувати в «кoлєжанок». – Я нe люблю тeбе, мaмо, – скaзав якось сuн. – Iнший тaку дpужину в поpошок зiтер би, – вичuтував Віктора дядько Назар, материн рідний брат. А Віктор всe її пpощав
– Ти недoлуга, і незгpабна! – кpичала моя дpуга дpужина на мoю дoнечку. А потім сказала: – Значить так! Мені це набpидло. Вибиpай, або я, або вона! – Я залuшив свою дpужину, але не дuтину! – обуpився я
Марія дoвго бyла сaмотньою. Їздила до Пoльщі на заpобітки. Кілька раз pобила спpоби ствоpити сiм’ю, та у шлюбi нi з ким нe бyла.  Сестри її повиxодили зaміж, ствоpили свої сім’ї, а вона жuве спoгадами
– Ти, Лeсько, pозум мaєш? Така кpасива дiвчина, нaвіщо тoбі кaлiка здaвся? Леся вискoчила зaміж за сусіда, жили бeз любoві, але  змiнити щось бoялася. Оксана теж вuйшла зaміж – за бaгача
Життєві історії
Завжди мріяла про дочку, але в ту ніч у мене народився другий син. Виписали мене з пологового будинку з ним. Але додому ми вдвох не повернулися. Я змінила долю двох людей

Завжди мріяла про дочку, але в ту ніч у мене народився другий син. Після пoлогів мене поклали в абсолютно порожню палату.

Навіть в післяпoлоговий стані промайнула думка: «Невже я буду одна?»

Крізь сон почула, як ввозять ще одну порoділлю. Тихо зраділа, адже буде з ким лежати в одній палаті до виписки. Дівчину звуть Марина. У неї народилася перша дочка. Вже вранці нам принесли наших малюків.

Вставати було не важко, як досвідчена мама, я прокинулася раніше, прийняла душ, поки не налетіла черга з усього відділення.

Читайте також:

Марину розбудила медсестра, попросивши приготується до годування. Вона знехотя повернулася, кивнула і назад закрила очі. Я подумала, що дівчина ще не прийшла до тями від важкої ночі.

Через пару годин ми познайомилися, розговорилися. Чотири дні лікарняного режиму пройшли дуже весело. На все відділення було всього 6 порoділь. У їдальні ми зустрічали ще дівчаток з відділення патoлогії. Вони дивилися на нас, як на героїнь і частенько розпитували, розповідаючи у відповідь з посмішкою, як хто кричав.

В ніч перед випискою Марина весь час дивилася на свою дитину і сльози накочувалися в очах. Вона постійно тримала в руках телефон і з кимось листувалася. Але це зрозуміло, всі ми такі, щоб не будити дітей, більше писали повідомлення, ніж відповідали на дзвінки.

– Марино, у тебе щось сталося? – не витримавши запитала, дивлячись на її червоні від сліз очі.

– Не можу говорити, – відмахнулася, наразилася на подушку і просто заревіла.

У мене був подібний стан в перші пoлоги. Моторошно хотілося додому, але через ускладнення мене хотіли залишити ще на добу в лікарні. Ох і ридала тоді. У Марини причина була повністю протилежна. Вона не хотіла моменту виписки.

Весь цей час думала, чи залишити їй дитину тут або забрати з собою? На восьмому місяці вагітності Марина розлучилася з хлопцем. Вони не одружені. Вічні гулянки і часті побої терпіти не було сил. Від батьків підтримки ніякої, тільки порожні закиди. Дівчинка з неблагополучної сім’ї. Йти після пoлогового будинку їй нікуди. Для нас, жінок, полoговий будинок, як армія – поруч сестри, рідні. В голові народилася ідея, про яку я боялася сказати.

– Марина, а якщо я тобі допоможу? Ти будеш матір’ю? – ледве вимовила.

Вона подивилася з питанням в очах і почала чекати наступних слів. Я запропонувала деякий час пожити у мене. Поки не встане на ноги поки дитина не піде в дитячий садок. Тоді ще не знала, як пояснити чоловікові, що йому доведеться забирати двох жінок з пoлогового будинку.

Але моя проблема меркнула перед долею двох людей, пов’язаних пyповиною. Попросила медперсонал не розповідати її проблем. Думаю, вони покрутили б біля скроні на мою пропозицію і не знаю, що запропонували б їй . Чоловікові я все пояснила і запевнила, що так треба. На крайній випадок, ми могли б відправити Марину з дитиною до моєї бабусі, вона живе одна.

У день виписки ми поїхали разом. Мариночка і не могла уявити, що її дочка поїде додому зі святковими кульками і морем привітань. Сьогодні нашим дітям рівно рік і дев’ять місяців. А з Мариною та її дочкою Поліною ми прожили всього 5 місяців. Вона навіть забрала мого чоловіка, чому дуже рада. Марина вийшла заміж за мого рідного брата. На підході народження другої дитини. Цього разу вона спокійна і впевнена, їй є куди повертатися. Ні хвилини не шкодую про свій вчинок. Для щастя іноді потрібна всього лише рука допомоги і розуміючі рідні.

Related Post