У мене є єдиний син Андрій, який одружився з Іриною. З невісткою у нас з самого початку склалися не дуже гарні стосунки. Ірина мене ніколи не любила, бо вважала, що я втручаюся в їхню сім’ю.

А що я такого надзвичайного хотіла? Іноді просила сина про невелику допомогу – шафу пересунути чи карнизи причепити. Минулої осені до сестри хотіла на дачу якийсь мотлох відвезти, сина попросила приїхати на машині. Він погодився, але невістка все переграла, дзвонить і каже, що в мене совісті немає, у Андрія робота, кредит, маленька дитина, а Ви його в єдиний вихідний тягнете на дачу, до того ж ще й чужу.

Ірина порадила мені викликати таксі, і дати спокій їй і її чоловіку. Я тоді і Андрію подзвонила, а він на моє велике здивування сказав мені те саме, що і невістка. Поклала я слухавку і думаю – ну все, немає у мене більше сина! Потрібно в цьому житті самій давати собі раду.

Син би мене слухав, якби не його дружина. Не прагне Ірина підтримувати родинні стосунки, весь час, що називається, тримає дистанцію. І навіть коли народився онук, нічого не змінилося.

Я чесно намагалася налагодити стосунки – не змогла. Вирішила, що буду спілкуватися тільки з сином. Але і тут знову все не так! Дзвоню вечорами, відриваю його від сім’ї, а вже якщо прошу приїхати, допомогти, то і взагалі я ворог.

Врешті решт мені все це набридло, і вона вирішила більше не дзвонити і не набридати молодим. А нещодавно я гуляла в парку недалеко від свого будинку і познайомилася з дівчиною. Дивлюся, дівчина сидить на лавці і плаче.  Я відразу помітила, що вона дитину чекає. Підсіла до неї, кажу, може, я зможу чимось вам допомогти?

З’ясувалося, що йти їй нікуди, хлопець кинув, з кімнати виселяють, до батьків в такому вигляді заявитися вона не може, та й далеко вони живуть. Не довго думаючи, я взяла її за руку і привела до себе додому. Про погане я не думала взагалі! Кажу, світ не без добрих людей.

Квартира у мене велика, трикімнатна, син давно живе окремо, я йому не потрібна. Заселила я дівчину в його кімнату, живи поки! Вона – у мене грошей немає! Я кажу – так не потрібні мені гроші. Пізніше розберемося. З’ясувалося, що дівчину звати Олена, їй двадцять шість років, і народжувати їй уже через півтора місяці.

Так сталося, що через кілька днів після цього я захворіла і потрапила в лікарню. Олена приходила до мене щодня, носила теплу їжу, дбала про мене. Синові і невістці про те, що трапилося, я навіть не повідомляла. Поки я була в стаціонарі два тижні, він ні разу сам мені не зателефонував.

У визначений термін Олена народила донечку і разом з нею повернулася до мене. Живемо разом ми уже сьомий місяць, я чесно скажу, що такою щасливою давно себе не почувала. Олена виявилася дуже хорошою людиною. Дівчина з задоволенням слухає поради по догляду за дитиною, до чогось прислухається, а від чогось відмовляється. А я не ображаюся, просто ділюся досвідом.

Прив’язалася я до Олени і до її дитині більше, ніж до своїх рідних. Більше ніж пів року пройшло, а син навіть не дзвонить. Тому я вирішила заповіт оформити. На Олену! Ну а що, вона мені як дочка, а її дитина – як внучка. Нехай краще їм дістанеться від мене щось, ніж невістці Ірині.

Зателефонувала я синові і розповіла про своє рішення. Що тут почалося! Дзвонять по п’ять разів на день тепер, хвилюються за мене. Невістка навіть вибачилася. Нещодавно мені подзвонила і сестра – мабуть, накручена сином. Почала мене картати, що я з глузду з’їхала.

Каже, що там у тебе твориться, ти кого в будинок притягла? Ти, мовляв, що, сама не розумієш, що це ненормально – якась чужа людина за пів року стала тобі ближчою, ніж рідна дитина? Сама подумай – чи потрібна їй ти, чи твоя квартира. Не буде ж вона горщики з під тебе носити, мовляв. Я кажу, Анно, а хто буде? Невістка? Смішно. Син? Навряд чи. Онук? З якого дива, ми чужі люди. Скоріше вже Олена допомагатиме, ніж вони.

Я вважаю, що зробила все правильно, як син з невісткою мене знати не хотіли, поки я здорова, то навряд чи захочуть піклуватися про мене в старості. Чи, може, я не права?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.