– А я казала тобі, що так буде, але хіба ти хотів мене слухати? – я дивилася на свого чоловіка, і в мене були двоякі почуття.
З однієї сторони, я була сердита на нього, бо він не прислухався до моїх порад і робив все по-своєму, а з іншої – мені було його шкода.
Ми поверталися додому з поминок його батька. У мого чоловіка є ще старші брат і сестра, але так сталося, що свекра до останнього доглядали ми.
Зрозуміло, що ми сподівалися, що будинок батьків чоловіка дістанеться нам. Адже всі родичі бачили, як ми старалися, скільки часу і грошей ми витратили.
Так сталося, що першою у засвіти пішла свекруха. Свекор залишився сам в своїй хаті. Старший брат мого чоловіка живе в іншій області, приїжджав до батька рідко.
А сестра взагалі не зʼявлялася, відколи виїхала за кордон. Галина зараз з своєю сімʼєю живе в Австрії, і постійно скаржиться, що у них грошей немає, бо двоє дітей студенти, і майже всі гроші ідуть на їхнє навчання.
Коли свекор зліг, у нас з чоловіком відбулася серйозна розмова. Він запитав мене, чи готова я доглядати за його батьком.
Чоловіка свого я люблю, до свекра теж завжди з великою пошаною ставлюся, то ж я погодилася, хоча і розуміла, що це буде непросто, адже ми обоє працюємо, і хоч живемо недалеко від батька, всього 15 км, та все ж це проблема, бо треба було щодня їздити туди-сюди, а до нас батько категорично відмовився переїжджати.
Тоді я стала наполягати, щоб мій чоловік поговорив з батьком, щоб той переписав свій будинок на нього. Я наче щось відчувала.
– Не буду я цього робити, перед батьком незручно. Що він про мене подумає? – чоловік категорично не хотів починати розмову про спадщину.
А мені вся ця історія не подобалася. Бо я розуміла – дітей багато і всяке може бути.
Їздили ми так майже півтора року. На жаль, дива не сталося. Ми бачили, що справа йде до найгіршого.
Щоб попрощатися з батьком, приїхали і брат, і сестра мого чоловіка.
Коли його не стало, ми з чоловіком взяли всі витрати на себе, ні брат, ні сестра не пропонували скинутися грошима. Я була впевнена, що все це тому, родичі діють по принципу – нам будинок, отже і на нас всі витрати.
І яким же було моє здивування, коли я дізнаюся, що в заповіті свекра вказана лише його дочка. Галина завжди була улюбленицею у своїх батьків, вона ж єдина донька, та й свекор завжди її шкодував, казав, що їй важко.
І ось тепер ми дізнаємося, що батько таки віддав перевагу дочці, хоча її вже майже 10 років не було поруч, і фінансово вона теж не допомагала.
Засмученою була не лише я, але і мій чоловік. Він не міг повірити, що все ось так могло обернутися.
Щоравда, за нас вступився брат чоловіка, він сказав Галині, що справедливо буде, якщо вона спадщину нам віддасть.
– Тато краще знав, що робити, – відповіла сестра, яка явно дала зрозуміти, що ділитися вона не збирається.
Минув рік. Все вляглося, ми змирилися. З родичами чоловіка я припинила будь-яке спілкування.
І тут новина – Галина знову в село повернулася, люди кажуть, що приїхала хату продавати.
Мені так сумно від цього стало. І справа навіть не в грошах, справа у спогадах, у родинному теплі. Я бачила як чоловікові теж неприємно, який він засмучений, адже я точно знаю, що він би цю хату не продав за ніякі гроші.
Зателефонувала нам сестра сама, попросила приїхати в село.
Ми здивувалися, але поїхали. Навіть не уявляючи, що нас там чекає.
Галина сиділа під хатою сама. Картина була сумна, бо все навколо позаростало травою, похилилося, і це очікувано, адже хата любить, щоб був господар.
– Не змогла я її продати, і покупці знайшлися, а рука не піднімається, таке враження, що я зраджую батьків. Одним словом, якщо обіцяєш дивитися за домом, приїжджати сюди, то хоч зараз їдемо до нотаріуса і все оформляй на себе, – каже зовиця.
Тепер будинок не впізнати. Ми з чоловіком знову повернули в нього життя – відремонтували все, приїжджаємо часто, одним словом, наше родинне гніздечко знову живе.
Для нас це важливо. Бо є щось важливіше, ніж гроші, адже родинний дім – це місце сили.
А як ви ставитеся до збереження родинних будівель.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
