Якби я знала, чим для мене обернуться ті заробітки, то ніколи б туди не поїхала. Так, я багато заробила, але ще більше втратила.

Мені 59 років, в Італії я вже 19-й рік. Головне, що їхала я на рік-два, а воно он як затягнулося.

Ми з чоловіком якраз відзначили 20-річчя нашого шлюбу, у нас донечка підростала, якраз школу закінчувала, і я хотіла їй заробити трохи грошей на навчання.

У мене колись мрія була – лікаркою стати, але я рано вийшла заміж, та й грошей у моїх батьків таких не було, щоб я в медичний поступила.

Тому я і хотіла дуже, щоб хоча б наша донька вивчилася на лікаря. Чоловік мене в цьому підтримував, але не хотів, щоб я кудись з дому їхала, він вважав, що при бажанні донька і сама поступить, своїми силами.

– А ти про мене подумала, Марино? – запитав мене чоловік тоді. – Як буду жити без дружини? Зрозумій, гроші це не головне. Я теж люблю нашу доньку, але вона виросте, матиме своє життя, а нам з тобою удвох віку доживати.

Чоловіка свого я любила, і не хотіла залишати, але, чесно кажучи, доньку свою я любила більше. Я сподівалася за рік заробити 10 тисяч євро і повернутися додому, цих грошей, за моїми підрахунками, цілком мало б вистачити, щоб оплатити навчання доньки в медичному.

Тому, я заспокоїла чоловіка, що за такий короткий проміжок часу нічого з ним станеться, він і не помітить моєї відсутності, але ми своїй дитині освіту хорошу забезпечимо.

Відпустив мене Павло з важкою душею, але я була впевнена, що все буде добре, і що я все правильно роблю.

Заробила я за рік гроші на навчання, донька поступила в медичний, я дуже раділа з того. Але повертатися додому я ще не хотіла, бо в Римі наслухалася різних історій від інших заробітчанок, і зрозуміла, що вони і квартири дітям купили, і машини, і собі величезні будинки набудували.

Під впливом цих розповідей, я теж зрозуміла, що хочу доньці хоча б квартиру купити, порахувала, що за три роки я справлюся.

Коли я про це сказала чоловікові, то він поставив питання ребром – або я повертаюся, або ми розлучаємся.

Я була впевнена, що він мене просто лякає, тому залишилася, бо бажання купити квартиру для доньки було сильніше, ніж страх втратити чоловіка.

А Павло не жартував, він сам подав на розлучення і розлучився зі мною. Довго він за мною не сумував, бо до року часу знайшов собі іншу жінку і пішов до неї.

Тоді я вже залишилася на зло в Італії, вирішила, що і собі будинок збудую, щоб чоловік побачив, яку добру жінку він втратив.

У мене все вийшло – доньку я вивчила, квартиру їй купила, собі будинок збудувала. І гроші у мене є, я собі підскладала чимало, але от залишилася я одна-однісінька.

Донька з зятем моїми справами не дуже цікавляться, у них своїх справ повно. Я пропонувала їм повертатися в село, і жити зі мною, адже будинок великий, всім місця вистачить.

Але донька відмовилася, каже, що в селі для них роботи нема, і хата їм не допоможе.

Ось так я прожила своє життя – все маю, але залишилася сама.

Cпеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.