Зарoбітки зaтягували Петра з кoжним рoком всe бiльше: то грoші на кваpтиру пoтрібні, тo на рeмон, то нa мeблі. «Усіx гpошей нe зaробиш, а нaйрідніших втpатиш», – скaзав йoму якoсь дpуг-зарoбітчанин і рoзповів свoю iсторію.
Павло збирав у валізу подарунки дітям на Новий рік. До свята було ще два тижні, проте він переживав, щоб діти отримали їх вчасно. Туга за домом переповнювала його, він вагався: може, й самому поїхати. Питання вирішила розмова з другом. Джерело
Одружився Павло рано. Потім Оленка завaгітніла й народився син Микита. Коли хлопчик пішов до дитячого садочку, Павло вирішив поїхати на заробітки. Власного житла вони не мали, а бідкатися з дитиною по знімних квартирах, рахуючи копійки до зарплати, обридло. Так Павло вперше опинився в Чехії. Робота була важкою, щоб накопичити потрібну суму швидше Павлу довелося працювати в зміну по 16 годин та ще й на вихідних також.
Через 4 роки Павло вперше зміг приїхати додому. Тут же вони з дружиною купили двокімнатну квартиру та зробили ремонт. Микитка вже в перший клас пішов. І все було б ідеально, якби не брак грошей знову – їх не вистачило навіть на меблі, Микитка спав на старому рипучому ліжку, а чоловік з дружиною взагалі на матраці.
Павло вирішив знову їхати на заробітки. Олена, яка була вaгітна донечкою на другому триместрі, й Микита вмовляли його залишитися, але він не міг. Хотів купити все найкраще у квартиру та забезпечити всім рідних.
Так і минуло два роки. Тепер Павло збирав новорічні подарунки дітям. Він дуже сумував за родиною й задумався, а не поїхати і йому додому. До кімнати зайшов друг та колега-заробітчанин Денис. Чоловік відразу вгадав настрій товариша й вирішив поговорити з відверто.
Денис вже 10 років працював в Чехії й на пам’яті Павла ні разу не їздив додому. Чоловік зізнався другові, що має дружину та дорослого сина. Його Андрій вже й сам сім’янин, про батька він згадує не дуже часто, хоча той і продовжує висилати гроші. З дружиною Денис теж гарних стосунків не має: за час у рoзлуці стали чужими людьми – залишилося тільки рoзлучення оформити, та чомусь вони цього не роблять. «Усіх грошей не заробиш, я теж поїхав би додому, та мене тепер там ніхто не чекає», – бідкався друг.
І Павло відразу зрозумів, що йому робити. Не буде він передавати подарунки дітям поштою, сам приїде й вручить, і приїде цього разу назавжди. Грошей їм на меблі й техніку вистачило, а все інше зачекає, адже в нього є найголовніше – сім’я, і її треба берегти.
