На сьогоднішній день моїй бабусі виповнилося 85 років. Це мати моєї мами.
Правду кажучи, у нашої бабусі і так характер був не цукор все життя, а тут взагалі став геть поганий. Бабуся хоч і досі ще трішки для себе може зробити сама, але за нею, як за малою дитиною, потрібне око та око.
Спочатку за старенькою бабусею постійно доглядала її друга дочка, моя рідна тітка Тетяна, але мабуть її терпець увірвався, врешті решт: вона сказала, що занедужала, і тому не може за нею доглядати, адже їй самій вже непросто – сама вона, мовляв, потребує догляду.
Я її, щиро кажучи, розумію, звичайно, у бабусі занадто недобрий характер – її постійний крик і примхи витримає не кожен і це правда.
Свого часу до моєї бабусі Олени стала ходити соцпрацівниця – та жінка тільки приходила, прибере її квартиру, принесе продукти і йде собі бігом по справах інших.
Як вона мовчала нашій бабусі – уявити мені важко, адже добре знаю, яка людина вона.
Після 80 років бабуся занедужала, довгий час вона лежала в стаціонарі, так склалося.
При виписці бабуся Одарка довго була лежача, знадобився цілодобовий догляд, щоб хоч трохи справи пішли на покращення.
Всі працюють у нашій родині, всім ніколи.
Ми якось зібралися, добре подумали, вирішили разом і стали в складчину наймати доглядальницю: платила за доглядальницю моя тітка Тетяна і її брат – син бабусі, мій дядько Тарас, він живе далеко від нас, надсилав грошима перекази для матері.
За весь цей час ми поміняли чотирьох доглядальниць. Жодна з них довго не витримувала бабусю, ніхто довго з нею сидіти не хотів: що вона тільки не витворяла, таке враження, що просто робила шкоду навмисне, гірше за дитину малу.
Усе! Тепер ні за які гроші, ні одна доглядальниця бути з нею не хоче, адже чутки розповсюджуються швидко, люди добре все знають та розуміють. Причому бабуся вже стала пересуватися по будинку з ходунками.
Але у неї з’явилася ще одна, дуже нехороша звичка – вона просто відкриває вікно і кричить усім людям, яких бачить на вулиці, що її погано доглядають і не дають гарно їсти. Сусіди потім взялися стукати в двері, бабуся їм скаржиться. Зараз ніхто вже не реагує на ці її скарги, бо знають, яка вона та її звички і непростий характер.
Що ми тільки не робили, як тільки не намагалися їй пояснити, що так не варто робити і ми їй бажаємо тільки добра, але все це марно, виходить. Зрозуміло, що в будинок для людей похилого віку вона не піде ніколи, вона категорично відмовилася знаходитися там і вмовляння ніколи тут не допоможуть ніякі.
Ми вже не один раз пропонували їй дорогий пансіонат для стареньких людей – із затишними кімнатами, смачною годівлею, медобслуговуванням і різними заходами. Не хоче! Або своя квартира, або в будинок до будь-яких своїх родичів.
Тітка моя Тетяна до себе матір свою брати не хоче – живе в квартирі з чоловіком, але у нього теж характер не цукор, ще й дуже не любить він свою тещу. Та й її син не хоче бачити бабусю в своєму будинку, бо її характер заважає усім. Синові тітки Тетяни вже під 40 років, а все з батьками живе.
Дядько Тарас мій теж відмовився брати свою маму до себе, хоч і живе у власному будинку. Він постійно працює, а його дружина не хоче брати на себе цю відповідальність за чужу їй людину. Та й перевозити бабусю доведеться далеко.
А зараз кажуть – мовляв, не довеземо, нехай вдома сидить. А бабуся каже всім, що позбавить нас спадщини своєї маленької квартири. Хоча це смішно: її власники – це бабуся і моя тітка. У будь-якому випадку квартира дістанеться тітці, адже вона її донька.
Тепер всі спирають стареньку бабусю на мене: ти наймолодша, здоров’я добре маєш, ось і гляди стареньку, адже твоя мати теж дитиною їй була.
Але у мене велика сім’я – чоловік і три дочки, і квартира двокімнатна. Метри зовсім не дозволяють ще одну людину посилити в нас, нам і самим в своїй власній квартирі простору мало.
Зараз чоловік мій вдома сам, а я зі своїми доньками тимчасово виїхала в Німеччину. Живу зараз тут і планую залишитися на зиму, а навесні повернутися додому плануємо.
Але тітка каже, щоб я зараз поверталася і гляділа матір її, так як вони з братом вже втомилися дуже.
А у своєї бабусі жити я не можу, та й не хочу – як я покину сім’ю? Та й на роботу потрібно виходити мені, адже на одну зарплату чоловіка ми всі не зможемо прожити разом.
Тітка Тетяна щодня мені телефонує і обіцяє, що якщо я візьму таку відповідальність на себе по догляду за бабусею, то вона і бабусину квартиру на мене перепише, але мені цього не потрібно, не хочу! Та й не вірю я їй.
Зараз до бабусі ходять позмінно – то тітка Тетяна, то її син. Навіть 10 хвилин важко з нею посидіти, адже з нею бути зовсім непросто. Але і залишати з кожним днем її все хвилююче: вона або воду не виключить і кран тече, або плита увімкнена. Що робити – я не знаю. Підкажіть!
Ну куди мені бабусю ще брати? Чому я маю з дітьми повертатися додому через стару людину? І не хочу я цього, теж хочеться жити у спокої і сім’я моя спокою хоче. Я теж ще молода. Як тут правильно вчинити? Грошей у мене немає на догляд, ледве самим вистачає на життя.
Фото ілюстративне.
