fbpx
Життєві історії
Зараз я вже на пенсії. Донька моя після роботи до мене мало не щодня приходить, втомлена, в сумці продукти на вечерю приносить. Сидить, постійно одне і те саме запитує, а сама на годинник поглядає – треба додому бігти. Якось кажу їй: “Дитино, йди, в тебе вдома роботи багато. Треба буде – сама покличу тебе”. А ввечері прийшов зять і відразу став поратися на кухні

Дуже хочу, щоб читачі підказали мені, як краще поговорити зі своїми рідними, щоб у нас не виникло ніяких непорозумінь і щоб моя донька не образилася на мене.

Я ніколи не скаржуся, не прошу до себе уваги – живу собі потихеньку, поки маю сили. Давно вже на пенсії, дуже чекала цей період, люблю тишу, відпочинок, навіть в дома з подружкою. Мені подобається такий собі спокій, коли я можу насолоджуватися життям.

Зараз я сама собі господиня, коли хочу – тоді і встану. Захочу погуляти – вийду, немає настрою – з книжкою посиджу, або вишиваю щось собі, або подивлюся улюблену передачу якусь по телевізору.

Я радію самотності. Я з тих людей, які люблять спокій і тишу.

Чому я це розповідаю? Бо багато людей можуть мене зрозуміли, а моя рідна дочка – ні. Вона наполегливо заважає моєму відпочинку, а якщо я відмовляюся від її візитів, то ображається.

Я не сумую сама і якщо мені треба, вийду і на концерт, і в парк. Навіть в магазини люблю ходити одна. Дочка ж вважає, що в компанії веселіше, є з ким порадитися.

Забіжить після роботи до мене мало не щодня, втомлена, в сумці продукти на вечерю. Ось і сидить, постійно одне і те саме запитує, а сама на годинник поглядає – треба додому бігти. Час мій і свій витрачає! Кажу, треба буде – сама покличу, образиться, дверима стукне і йде. Чоловікові своєму скаже, що я сказала, щоб вона йшла додому.

Увечері приходить зять і запитує: “Що вам допомогти?” Нічого не потрібно нам. На наступний день онука до мене просить йти: “Бабусю йди, розважай, а то зовсім відлюдькувата стає”. Ось він сидить зі мною, в телефон грає, а я телевізор дивлюся. Нагодую пиріжками, цукерок в кишені покладу. Хороший у мене онук. Каже: “В кіно давай тебе зводжу”. Мені з комп’ютером допоміг розібратися. Зараз кіно і вдома дивлюся, яке захочу.

Дочка каже, що я завжди незадоволена ні нею, ні її чоловіком, ні своїм онуком. Але ж це не так, я зовсім такого нічого не маю на думці. Я намагаюся бути привітною зі своїми рідними, годинами уважно слухала все, що мені не цікаво зовсім, що вона розповідала: хто що на роботі говорить, де капуста дешевше. Аби донька не ображалася на мене, бо вона мене по-іншому не зрозуміє.

Піде додому – зітхну з полегшенням, навіть кіт ховається, коли вони до мене приходять, коли донька прибирає в кухні все на свій лад. Потім знову все переставлю, як мені зручно, як я звикла, витрачу цілу годину після її «допомоги».

Як мені поговорити з дітьми, щоб вони зрозуміли і не ображалися на мене? Щоб зрозуміли, що мені зараз їх така допомога ще не потрібна.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page