Я заміжня, у мене це другий шлюб, в якому я нарешті почуваюся щасливою.
У нас з чоловіком є спільна дитина, і у мене ще є старша донька від першого шлюбу.
Розлучилася я з Павлом, своїм першим чоловіком ще 10 років тому, при чому саме я була ініціатором розриву, бо не бачила майбутнього з цією людиною.
Розійшлися ми без взаємних докорів і з’ясування стосунків – просто зрозуміли, що ми стали чужими один одному, і що жити нарізно нам краще, ніж залишатися разом.
У чоловіка на першому місці могло стояти, що завгодно, тільки не сім’я, вдома його практично не було, а коли і б, то якось відокремлено від нас.
Після розлучення я отримувала аліменти, платив їх чоловік завжди вчасно, якщо ж були якісь непередбачені великі витрати, то колишній чоловік допомагав в міру своїх можливостей.
Я не забороняла чоловікові бачитися з донькою, але він якось не поспішав до дитини, приходив раз в рік на її день народження.
Донька не переживала з цього приводу, з батьком вона ніколи близька була. З моїм другим чоловіком у неї склалися більш довірливі стосунки, вони взагалі швидко подружилися.
Колишнього ніколи не турбувало, що я вдруге заміжня, як дочка спілкується з моїм чоловіком.
Він взагалі не цікавився особливо нашим життям.
Але в цьому році його ніби підмінили – став дзвонити дочки, цікавитися її справами, намагається виховувати. Це виглядає дуже дивно, і не подобається ні дочці, ні мені, ні моєму теперішньому чоловікові.
Павло грає роль турботливого батька, але я переконана, що за цим криється щось інше.
Нещодавно він мені зателефонував і сказав, що йому не подобається те, що наша дочка фарбує волосся. Як я могла таке допустити і все в такому дусі.
Вона років два фарбує вже, а він лише тепер це помітив.
Я в цьому нічого такого не бачу. Дівчинка-підліток шукає свій стиль, хоче виглядати яскраво, що тут поганого?
Але колишній вважає, що це неправильно, і я як мати повинна щось зробити.
Я ж робити нічого не збиралася. Коли дочка виросте, все це само собою зникне. А поки їй так добре, то нехай ходить.
Зрештою, якщо йому як батькові щось не подобається, то він може сам поговорити з дочкою.
Поговорити то він поговорив, але толку від цієї розмови ніякого.
Донька не сприймає його зауваження, бо він для неї не авторитет. Після цього вона з ним взагалі спілкуватися не хоче.
Тепер мій колишній чоловік каже, що я винна, бо не займаюся вихованням дитини, адже мені ніколи – у мене є ще 6-річний син, скоро ще один народиться.
Колишньому я сказала, що раніше треба було займатися вихованням дочки, коли дитина поперек лавки поміщалася, а зараз, коли вона скоро повнолітньою стане, це робити вже марно.
В п’ятницю колишній чоловік прийшов до мене в гості, щоб поговорити про майбутнє нашої доньки.
Але розмову підтримувати вона не захотіла, зібралася і пішла з дому гуляти з друзями.
В результаті винною знов вийшла я, Павло вважає, що я налаштовую дочку проти нього.
Він пішов додому і я зрозуміла, що цілком можливо, що колишній чоловік не через доньку приходить.
Просто він не влаштував своє особисте життя і не може спокійно дивитися, як у мене все добре, от і з’являється час від часу в нашому житті, щоб ми теж спокою не мали.
Чи я не права? І що з цим робити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
